Доля кіномистецтва радянської доби багата на дивні «перевертні», які знову й знову нагадують нам про багатство барв у палітрі Історії. Один із яскравих прикладів: славетна кінозірка радянської доби Любов Орлова (11 лютого минуло 110 років від дня її народження), яка блискуче виконувала ролі «простих радянських жінок» у фільмах «Веселі хлоп’ята», «Волга-Волга», «Світлий шлях» (крім того, «на ура» зіграла американку Маріон Діксон у «Цирк» і професора-фізика у фільмі «Весна»), походила з давнього дворянського (!) роду (за досить достовірними даними, — з роду тих самих графів Орлових, які залишили такий помітний слід в імперській російській історії часів Катерини). Усе життя Любов Петрівна зберігала як реліквію невелику книжечку «Кавказький полонений», яку їй, шестирічній дівчинці, подарував із дарчим написом сам Лев Толстой (до речі, далекий її родич); Федір Шаляпін, поглянувши на дев’ятирічну дівчинку, пророкував їй блискуче артистичне майбутнє.
Але настали буремні, криваві революційні часи; дворянська «блакитна» кров не лише не давала вже жодних привілеїв, а й ретельно приховувалася. Із 16 до 20 років юна Орлова змушена була займатися важкою сільською працею — і вижила, виявивши при цьому залізну волю й характер. Ці ж самі якості були потрібні їй, щоб досягти заповітної мрії, яка виношувалася ще з дитинства, — стати актрисою. Славетною актрисою. І ще — була потрібна удача, усмішка Фортуни.
Щоправда, спочатку майбутня велика зірка вимушена була задовольнятися досить скромною роботою: перші три роки — на арені цирку, потім — у Музично-драматичному театрі імені Немировича-Данченка. Її життя кардинально змінилося, коли восени 1933 року на 31-річну актрису звернув увагу молодий кінорежисер Григорій Александров і запросив її на головну роль у кінокомедії «Веселі хлоп’ята». Попереду був неймовірний успіх, слава — і особлива увага самого Сталіна.
Ось на цей момент (стосунки Вождя та прославленої актриси) варто звернути увагу. Сталін особливо відзначав Орлову серед інших кінозірок, обсипав її званнями й нагородами (на прийомі в Кремлі у властивій йому «неповторній» манері генсек сказав Александрову: «Товаришу Александров, а чому у вас наша краща актриса, Орлова, виглядає такою змученою, худою? Зважте: якщо ви її не берегтимете — ми вас повісимо». Александров, який був на межі інфаркту, ледь чутно запитав: «За що, товаришу Сталін?» — «За шию», — була відповідь).
Але за цим дивним «жартом» Господаря приховувався дуже серйозний зміст. Актриса такого таланту, як Орлова, була потрібна йому як повітря, і Сталін, розумний і підступний політик, це дуже добре розумів. Бо тиранія (в усякому разі, в ХХ столітті, й така «ідеологічна», як сталінська) не може триматися, принаймні триматися достатньо довго, лише на крові, тортурах, страху та грубих «культових лестощах». Ще потрібен був Великий Міф про Світле Сьогодення («Широка страна моя родная!») та Світле Майбутнє («В своих дерзаниях всегда мы правы!»), якому заважають вороги народу, — ці «скажені собаки». Цей світ Орлова втілила на екрані з талановитістю, навіть геніальністю, масштаби якої порівнянні лише з масштабами брехливості самого міфу. І мимовільно згадуються незабутні зірки нацистського кіно Німеччини тих років — Ленні Ріффеншталь і Маріка фон Рокк.
Звичайно, лише гранично наївна людина назве контакти Сталіна й Орлової безхмарними. Лише один приклад. 1937 року Вождь (він, як відомо, працював ночами) подзвонив Орловій вже далеко за північ і поставив їй несподіване запитання: «А як вам удається так чудово грати ролі простих, звичайних жінок?». Любов Петрівна (вона сама пригадала про це) жахнулася: а раптом Сталін знає про її далеко не «робітничо-селянське» походження? Пригадаємо й про те, що під час зйомок фільму «Волга-Волга» майже половина акторів, що брали участь в процесі, були репресовані, 1938 року розстріляли тодішнього керівника радянського кіно Григорія Шумявського, а 1948 р. беріївськими агентами було вбито видатного актора Соломона Міхоелса, що блискуче виконав у «Цирку» одну з ролей. Така ось «ідилія»...
Любов Орлова, це «сяюче сонце» сталінської доби, пішла з життя в січні 1975 року, проживши з чоловіком, Григорієм Александровим, понад 40 років (вони завжди були одне з одним на «Ви»). Пішла, залишаючись «жінкою поза віком», — перемогти старість було ще однією її мрією. Пішла, залишивши історикам і письменникам парадокс, що потребує осмислення: «найсвітліші», «життєрадісні» фільми сталінського кіно були зняті саме 1936—1938 років!
