…На початку 90-х у бомбосховищі одного київського проектного інституту, відрихтованого під репетиційну «крапку», вирувала казкова атмосфера, заряджена високим струмом справжнього андеграунда. «Крапку» організував справжній молодий архітектор, великий прихильник геніального Роберта Фріппа та лідер-вокаліст першого складу «Табула Раса» Олександр Іванов. Там постійно чаклував над «примочками» та іншими залізяками басист «Табула Раса» Ігор Давідянц, придумував і шліфував свої фортепіанні пасажі Сергій Гримальський і від душі дубасив по барабанах Едік Коссе. Одного разу Гримальський із захватом повідомив, що на репетиції почав ходити один студент театрального інституту, який і голосом, і зовнішністю разюче нагадує Стінга із супервідомої команди «Поліс». Пізніше й критики, й приятелі з неприятелями натурально «довбають» бідного Лапоногова цією природною подібністю, отими постійними нагадуваннями й репліками стосовно плагіату. Насправді не було жодного вкраденого з «Поліс» рядка. Але саунд, але дух... Найстаршим і найосвіченішим (композиторське відділення Київської консерваторії) був Сергій Гримальський. Смаки усіх коливалися в межах прогресивного року й «нової хвилі». У себе на «крапці» «Табула» час від часу добивалася такого могутнього саунду, такого шаленого драйву, що мимоволі «з’їжджав дах» і довго не вертався на місце. У роки перебудовчої ейфорії, творчого піднесення, металоманії, рок-клубів і фестивалів «Рок за мир» у місті важко було знайти хоча б один дійсно якісний концертний апарат. Зазвичай сценічне обладнання являло собою, за образним висловом одного звукорежисера, «мільйон радіоточок» — усе це господарство гуло й свистіло. Втім, у ті часи музика була іншою — своїм ентузіазмом і вболіваннями за «справжній рок-н-рол» могла зрівнятися хіба що з уболівальниками київського «Динамо».
У січні 1990 року сталася дуже знаменна подія — київський рок-фестиваль «Йолки-Палки-90». Абсолютно аншлаговий і успішний. Для «Табула Раса» він був невдалим і майже провальним, бо звук групи звукорежисери благополучно «зарізали», й ніхто нічого не розумів. Тим часом група наполегливо працює в студії, і перші записи, такі, як «Фонеми», «Битва Мертвих», «Молитва» потрапляють до аудіозбірок студії «Фонограф», а згодом (26-го вересня 1990 року) вісім пісень, розташованих у певному порядку, і склали дебютний альбом «Вісім Рун». Концептуально Лапоногов і друзі пішли від ідеї рунічної абетки, де, як відомо, остання 25-та руна — це чиста плитка, або «порожня» чи «нульова». Символізує будь-який початок або будь-який кінець, а точніше — злиття цих понять. По-друге — ця руна відтворює назву групи «Tabula Rasa» найкращим чином.
…У національному музичному рейтингу «Профі» за 1997 рік «Табула Раса» посіла два других місця — у рок-номінації та поп- номінації. Сидить, так би мовити, одним місцем на двох стільцях. Мене чомусь пригнітив цей «збіг». Гадаю — з дуже простої причини. У нас нині так мало дійсно гарних, живих і драйвових рокових бендів. Хотілося б помилитися, але, здається, на одного стало менше...
