Володимир ПАНЧЕНКО , віце- президент Києво-Могилянської академії:
— Фотовиставку газети «День» я відвідую вже кілька років поспіль. Тож є можливість порівнювати, вловлювати нові мотиви, настрої, нові сюжети та нові обличчя. Загалом, як на мене, забагато облич політиків. Вони вже так осточортіли. Та погляд фотомайстрів на них — примружено-іронічний, і це не може не зачепити душу. Порівняно з попередніми виставками цього разу менше драматичних і трагічних сюжетів. Більше усміхненості. Загальна тональність виставки тяжіє до усмішок, іронії, до лукавства, а інколи карнавального сміху. Мені дуже сподобалася фотографія Олега Нича «Останній штрих», де змальовані карнавальні ігрища на весіллі. Дуже класна робота Бориса Корпусенка «Дві правди». Там зловлено влучний момент, і це робить її особливою та створює цікаву драматургію. Борис належить до таких майстрів, які вміють вловити секунду.
Анатолій ЯРЕМА , генеральний продюсер міжнародної версії «1+1»:
— Я відвідую фотовиставку «Дня» щороку з моменту її заснування. Пригадується робота «Відкриваю новий день». Вонa ще під час першої виставки, 1999 року, на мене справилa велике враження. І саме тоді я зрозумів, що «День», організовуючи фотоконкурс, робить велику справу. Стиль фото — життєствердний. Навіть при тому, що вони відображають похмурі явища нашого життя. Після таких фото хочеться плакати, а потім все одно жити. Вони несуть в собі сильну позитивну енергію. Коли дивишся на «Хатину Тома» Анастасії Сироткіної, виступають сльози на очах, але потім виникає бажання щось робити, щоб такого не було. Вони спонукають до дії. Гадаю, що це дуже добре.
Я віддав голос за фото «Вулична сповідь» Василя Андруника. Не люблю постановочних фото, хоча вони бувають прекрасними. Я більше ціную невловиму мить життя, повз яку ми проходимо щодня, часом не помічаємо її. Але якщо цю мить зловити апаратом майстра, то вона стає шедевром. Саме це я побачив у «Вуличній сповіді». Загалом, дуже складно обрати фаворита. Спочатку відокремив 5—6 робіт, а потім заплющив очі і згадав лише одну. Радує те, що політики цього року менше. Політичні фотороботи художньо осмислені. Зазначу, що значно розширилася площа, яку займають роботи конкурсантів. Спочатку фото розміщувалися в одній кімнаті, а зараз ось такі дві величезні зали, і немає жодної роботи, яку б можна було назвати слабкою.
Валерій ГОРДІЄНКО , банківський працівник:
— Враження від виставки позитивні. Я так собі відмітив, що темою виставки є різний прояв емоцій людських. І більш за все сподобались ті роботи, на яких зображені прості люди, і ті емоції, які там зображені, є дуже щирими і правдивими. Наскільки я пам’ятаю, у минулому році більшість фотографій були пов’язані з подіями помаранчевої революції, й після їх перегляду відчувалась якась піднесеність. А зараз, після розчарування, то й сумніше трохи. Фотографії з політиками це підтверджують.
В’ячеслав КОЗАК , політичний оглядач Українського радіо:
— Знаєте, так багато роботи, що за нею іноді забуваєш про культурні заходи, то і на виставках буваю не так вже і часто. Але читаю газету «День», мені подобаються світлини, що у ній друкуються і тому було цікаво прийти сюди. Можу сказати, що враження просто неочікуванні. Я думав, що у парламенті мене вже нічим не здивуєш, але роботи «Глибокий підхід» та «Кухня» і смішать, і засмучують водночас. Думаєш, якої ж серйозності рішення приймають ці люди, від яких залежить життя держави. Вирази облич, посмішки, жести політиків — це все настільки промовисте! Фотографи «спіймали» саме ті моменти.
На радіо таке просто неможливо передати. Ну і фото звичайних, як ми з вами, людей. От самотня жінка, зображена на роботі «Удвох», майже до сліз пробирає. Такий різкий контраст з вичурними депутатами... А ще згадав одразу свою матір, до якої вдавалося не так уже часто їздити на батьківщину. Емоції просто через верх... Ті діти, які потребують захисту і підтримки. Ми так намагаємося оберегти своїх дітей, а ці ніби й нікому не потрібні. Це страшно. Ідеш вздовж стіни, і кожна фотографія стосується саме твого життя. Просто неймовірно. Неможливо залишитися байдужим. Хочу подякувати газеті «День» за цю виставку, за те, що дає можливість талановитим фотографам показати людям реальність, повз яку, можливо, багато хто проходить, не зауважуючи такого важливого.
Ліза ПАВЛИШИНА , фітнес- тренер:
— Останній раз цікавилась фотографією, коли забажала стати моделлю та робила портфоліо для цього. Бажання, до речі, не здійснилось. На виставку зайшла випадково і , чесно, шкодую, що не знала цього раніше. Хай може я не бачу деталей та нюансів, хай мені нічого не кажуть імена фотографів, але зображене на знімках проймає наскрізь. Ті люди, ті ситуації, вони наче крізь систему лінз, через фотознімок проникають у душу. Це як постріл у свідомість. Впритул.
Дивно, я сама, здається, недавно була безтурботна, а дивлюсь на фотографію — і хочеться допомогти дітям, хочеться підтримати стареньких, хочеться крикнути «НІ!!!» політикам...А ще й така підбірка, що від комічного переходиш до драми людської. І це як зі спеки та на мороз. Такого хвилювання я не відчувала давно. Хочеться подякувати людям, які зробили ці знімки, які організували цю виставку, за увагу до життя людей. Спасибі їм. Без перебільшення, зараз я виходжу з цього залу іншою людиною.
Тетяна ФЕСЕНКО , студентка 4 – го курсу Інституту журналістики:
— На виставці я вперше. Але роботи переможців минулих робіт я бачила. Звернула увагу на те, що дуже багато політичних фотографій. Та вони так само, як фото до інших тем, подані досить цікаво та неординарно. Роботи не нудні. Та, не дивлячись на це, мені особисто до душі припали соціальні фотографії. Найбільше сподобалося фото Анастасії Сироткіної «Хатина Тома» і фото Олега Бурбовського «Поцілунок». Це просто вибух естетичних емоцій. Фотовиставка «Дня» показує, що життя може бути гарним і потворним, радісним і сумним. І це все робить її особливою.
ДО РЕЧІ
Голоси розділилися наступним чином:
1. «Дві правди» Борис Корпусенко — 76
2. «Жарко» Андрій Нестеренко — 72
3. «Хатина Тома» Анастасія Сироткіна — 69
4. «Воскресли» Сергій Ваганов — 68
5. «Бій з тінню» Олександр Чекменьов — 65
6. «Дзвінок шефу» Олександр Косарєв — 61
7. «Поцілунок» Олег Бурбовський — 60
8. «Самовіддано» Владислав Мусієнко — 58
9. «Буде літати» Володимир Тарасов — 55
10. «Удвох» Дмитро Ніконов — 44
11. «Чоловіки — гади» Михайло Марків — 40
12. «Суфлер» Владислав Мусієнко — 39
13. «Чукотка» Микола Хрієнко — 35
14. «Піраміда» Олександр Клименко — 20
