Липневу спекотну й сонливу тишу Дубна із сорока тисячами населення днями нахабно підірвав «Тарас Бульба» — всеукраїнський рок-фест, що має власну, доволі непросту історію, має власну, роками напрацьовану міфологію. Стартувавши разом із нашою незалежністю у 1991-му, «Тарас Бульба» успішно нарощував авторитет, прихильників і окремішний оригінальний імідж, а зник з фестивальної мапи країни у 1995 році. Зник із банальних причин: зміна влади, нестача коштів, відхід від справи батьків-засновників. І от зусиллями нової команди ентузіастів у 2002-му «Бульба» стартував вдруге в тому ж режимі — просто неба. Цього разу, щоправда, не на тлі мальовничого замку, а безпосередньо на Майдані незалежності — тезці столичної площі. Друге дихання фесту супроводжувалося «рехтуванням» мовою музичного формату, який можна визначити як «усі кольори альтернативи» — звісно ж рокової і фолькової альтернативи. У цьому сенсі новий «Тарас Бульба» є антиподом «Таврійських Ігор», які лишень «прокатують» щороку одних і тих зірок, що вже й так «нав’язли» на зубах. «Тарас Бульба» обрав чіткий вектор у вигляді відкритого і вільного полігону експериментуючих музикантів. Це — серйозний конкурс за участю досвідченого журі, яке не є ані купленим, ані заангажованим. Головний принцип відбору — професіоналізм, музична невторинність, свіжість та оригінальність ідеї.
ЩО ДАЄ ПЕРЕМОГА?
Фактично цей фест є єдиним у країні реальним конкурсом для молодих груп, переможці якого отримують значний імпульс для розвитку, а це — можливість запису на професійній студії «Апріс» (Вінниця) двох-трьох пісень. Власник Гран-прі має право записати цілий альбом. Окрім того лауреати отримують чеки на право придбання товару в мережі музичних магазинів «АТ Трейд-Україна», а суми, що фігурують в тих чеках, зовсім не мізерні. Отож, є сенс поборотися за перемогу. Попередньо відібраних за демонстраційними записами груп виявилося близько сорока — а це половина від усіх, хто надіслав свої треки на адресу «Бульби». Варто лишень уявити собі титанічну працю, яку добровільно узяв на себе Олександр Пахолюк, прослуховуючи усе те «добро». Втім, у Дубному в перший день фестивалю вийшли команди, які так чи інакше заслуговують на увагу. Себто — були відсутні цілковиті «самодєлки», або такі собі невиправні епігони, яких не шкода знімати з перегонів. Тому з хороших команд журі відібрало найкращих. В другий день на сцену вийшли півтора десятка груп. І це вже було справжнє професійне і яскраве рок-шоу. Публіці і організаторам довелося лише шкодувати, що такий свіжий і цікавий матеріал не бачить уся країна у режимі прямої трансляції на одному з національних каналів. Натомість їй (країні) підсовують чергову порцію якої-небудь російської попси…
ТРИ ПАРАДОКСИ ФЕСТУ
Існує принаймні три парадокси, пов’язані з фестивалем у Дубному. Перший: перпендикулярність музичної естетики «Бульби» відносно реальних смаків населення маленького містечка. Логічніше було б уявити поп-конкурс з гостями а-ля Віктор Павлік або Ірина Білик. Замість «сімейного відпочинку» під легку «естрадку» попід сценою юрмилася неформальна молодь зі Львова, Тернополя, Івано-Франківська. По-друге: відсутність серйозних спонсорів у вигляді політичних партій, кандидатів у президенти, бізнесових структур ніяк не вплинула на якість самого шоу і конкурсу. Вистачило підтримки молодого мера і місцевих структур. По-третє: відсутність тррадиційних для будь-яких імпрез хедлайнерів задля привертання уваги мас- медіа і публіки. Цікаво, що лідери глядацьких симпатій (ті ж самі хедлайнери) швидко знайшлися посеред учасників і конкурсантів.
ЛІДЕРИ
Скажімо, київське тріо «Трутні» (друга премія минулорічної імпрези) були явними фаворитами публіки. Уявіть собі драйв «AC/DC» і тексти «Братів Гадюкіних» в одному флаконі. Цього разу «Трутні» отримали першу премію, хоча й були за крок до Гран-прі. Головну нагороду журі вирішило віддати «Оркестру Янки Козир». Цілком заслужений трофей київська група отримала не лише за виконавський рівень, а головне — за вокальну манеру Янки Козир, яка в дивовижний спосіб сполучає панківську естетику Ніни Хаген і автентику в дусі Каті Chilly. Про «Оркестр Янки Козир» в кулуарах фесту усі три дні говорили як про явище — нове, несподіване, у вищому сенсі — мистецьке явище. Отже, визначилися два «зіркових» полюси «Бульби» — народні улюбленці «Трутні» та концептуально-елітарний «Оркестр Янки Козир». Третє відкриття фестивалю — група «Дивні діти» з Білозерська Донецької області. Тут стрижнем також є фронт-вумен — чудова співачка Олена Квітченко, яка із залом робить усе, що їй заманеться. Вона усе робить на грані фола, але в кращому рок- н-рольному розумінні цього слова. До того: в пам’яті чомусь спливає образ великої рок-співачки Дженіс Джоплін… «Дивні діти» свою другу премію поділили із «Кордоном» — групою із Виноградова, яка дуже професійно грає модний нині хард-кор, при тому без найменшої кон’юктури органічно вплітає в жорсткі рифи віночки українських народних мелодій. Львівська «Оратанія» (третя премія) порадувала щирістю, пісенністю, легкістю. Не менше вразили їхні антиподи за музичною естетикою — екстремально- важкий колектив «Глобалайз абструс». До речі: єдині, хто співав у манері «гроулінг» (ричання). Ці хлопці з Бурштина показали, що і такий різновид металу розвивається в країні. Дипломантами «Бульби» стали «Пінс» з Гадяча (психоделічний хіп-хоп), «Тетіс» з Дрогобича (рок-мейнстрім), «Тенета» з Кривого Рогу (рок-індастріел) та «Царство Небесне» зі Стаханова (мелодійний арт-рок зі співаючим барабанщиком). Окрім них у гала-концерті зіграли спеціальні гості — гітарист-віртуоз Сергій Чантурія, його колега Олександр Яковлєв та рівненська супергрупа «От Вінта», яка влаштувла справжнє свято єднання молоді в музиці.
Отже, триденний марафон у Дубному не припинявся ні на мить, оскільки місцевий музичний бар «Альт» приймав у свої «обійми» усіх, хто відіграв на великій сцені. Схоже, що музично-екзотичних вражень дубненцям вистачить на цілий рік — аж до наступної акції. Шкода, що того розкішного розмаїття вражень не отримає наш пересічний глядач національних ТБ-каналів, які, напевно, і надалі годуватимуть його надто несмачним «милом»…
