Днями Музей українського народного декоративного мистецтва, що на території Києво-Печерської Лаври, презентував виставку «Немеркнучий світ петриківських розписів». Експозиція відбувається у рамках однойменного музейного свята, яке приурочене до загадкової акції «2003 рік — рік культури в Україні». Як відомо, на додачу до всього іншого, нинішній рік проголошено ще й «культурним».
На виставці презентовано понад 200 творів з колекції музею та новітні роботи, надані Центром народного мистецтва «Петриківка», що знаходиться на історичній батьківщині «феномену». Селище міського типу Петриківка знаходиться у Дніпропетровській області, а його назву пов’язують з іменами апостола Петра та останнього кошового Запорізької Січі Калнишевського, який у 1772 році клопотався про відкриття церкви у місці козацького зимівника. Мистецтвознавці вважають петриківський живопис «джерелом архаїчних символів» та визнаним у світі «феноменом національного мислення». Петриківський орнамент з 30-х років минулого століття став своєрідною візитівкою Східної України. У контексті теми говорять і про «козацьке бароко» та вільне середовище як запоруку розвитку мистецтва живопису.
Сучасна Петриківка налічує близько 200(!) майстрів. Лише у Центрі народного мистецтва їх сьогодні працює 40. Петриківчани зізнаються, що потенційних художників набагато більше, бо гарно малюють майже всі, але стимулу (передусім фінансового) до праці немає. Натомість є Художня школа, де аж за 17 гривень на місяць вчаться молоді таланти. Ті, хто не має змоги платити, здобувають знання безкоштовно. Місцева влада якось хотіла підняти ціну до 25, але директор Марія Пікуш відстояла свої позиції.
Слід згадати, що розписи в уявленні українців виконували не лише естетичну, а й магічну функцію. Орнамент, і петриківський зокрема, несе цілу розповідь, історію людини (її пристрастей), краю (його краси та багатства). Основні елементи орнаментів — квітка, гілка з плодами, птахи — розцінюють як «голос світу» (краса, добробут, час). Овальний мотив з квітами і птахами всередині — образ духовного безсмертя народу. Очевидно, що ця символіка закорінена у дохристиянські часи й вірування. Одразу вражає безмежне світло та оптимізм робіт — навіть погляд похмурого Тараса в обрамленні петриківських квітів позбавлений зажуреного докору. Особливою ознакою розписів є легкий, ажурно-графічний малюнок, викінченість кожного елемента, рівновага композиції та масштабність тем.
Серед представлених робіт — твори класиків петриківського живопису: Тетяни Пати, Надії Білокінь, Ярини Пилипенко, Марфи Тимченко, Віри Павленко, Галини Павленко-Черниченко... Окрім «чистого» живопису виставка також знайомить нас із розписами по гутному склу, фарфору та найрізноманітнішими різьбленнями по дереву. Як розповіла «Дню» заслужений майстер народної творчості Наталя Рибак, розписи виконуються щіточкою з котячої шерсті — чим вона коротша, тим краще. Використовують також хутро білки, тростинки та... просто палець. Наприклад, на картині Т. Пати «Птахи на калині», що була написана у 1951 році, яскраві ягоди несуть на собі відбитки пальців майстрині. Авторки не стало ще у рік мого народження, але тепло її пальців навічно зафіксоване полотном.
Наталя Рибак у скрутні для нашої держави часи було подалася в Канаду «на заробітки». Пробула півроку, пропонували залишитися, але не погодилася — не може без Батьківщини. А ще, як влучно каже майстриня, не сподобалася тамтешня «ощадливість емоцій»... Запомітила художниця й зміну стилів, що чатує на митців-емігрантів. Найбільше їй подобаються фестивалі у Пирогові, де майстри мають змогу презентувати свої роботи та заробити копійку. Але найбільшим «плюсом» цих акцій пані Наталя називає спілкування. Спілкування ж із самою майстринею — чиста радість!
Чоловік Михайло різбить дерево. Робить, наприклад, баклаги, які вона згодом розписує. Тут безмежне поле фантазій і написів на звороті. Наприклад, вітчизняні юристи найчастіше купують з таким: «Не той козак, що поборов, а той, що викрутився»... Донька Леся закінчує школу і також малює. На картинах Наталі Рибак часто присутня огрядна жінка — «ловка», як пояснила авторка — символ багатства й достатку. Тарілки, що розписує художниця, зображують три рівні (світи): підземний, земний і небесний, а уквітчаний обідок (бігунець) символізує вічність... А ще приємно вразила досконала українська гостей зі Сходу.
Музей народного декоративного мистецтва сьогодні не має змоги купувати роботи у авторів, тому останнім, щоб поповнити й оновити його колекцію, часто доводиться просто дарувати їх після виставок. Рік культури триває. Незважаючи на це, автентичний петриківський живопис заслуговує на наше поцінування. Це краса, яку варто побачити.
