Адже всі зібрані тут твори (з колекції Національного художнього музею імені Лю Хайсу, який реалізує проект з китайської сторони, з української — галерея сучасного мистецтва «А-ХАУС») присвячені одному з найзнаменитіших східних жанрів — пекінській опері. А втім, і сама ця «опера» є достоту синтетичним мистецтвом, і співів там не більше, та й навіть набагато менше, аніж діалогів, танців і акробатики.
Пекінська опера гастролювала у Києві ще у 1994 році (до Львова вони завітали на театральний фестиваль у 1997-у) і справила неабияке враження: один з рецензентів навіть охарактеризував її як «нявкання кицьок, співаючих на небесах». Навіть назви класичних «оперних» сюжетів, що стали темами картин, звучать як окремі мініатюри: «Прощавай, моя невільнице», «Лі Бай напився у палаці», «Слухати живопис, напиваючись у ресторані». Тож не дивно, що таке яскраве і незвичне видовище може бути цікавим навіть через образотворче опосередкування.
Так у Дін Лиженя (народився у 1930 р.) в роботі з кольором і з композицією помітний вплив постімпресіоністичних експериментів Матісса, котрий сам, як відомо, надихався свого часу японським і китайським мистецтвом. Так само відчутні впливи європейського авангарду у Не Ганиня (нар. у 1936 р.) Він малює маски і грим, пропускаючи їх через аналітичні ракурси кубізму та абстракціонізму.
Манера Чжу Чженьгеня (нар. 1936 р.) зазнала помітного впливу Марка Шагала, однак загалом китайський художник творить цілком самостійні, сповнені легкості і поетичності портрети оперних характерів.
Ефектно поєднує західну експресивність ліній і східну вишуканість Лін Фенмянь (1900 — 1991 рр.) Його образи лаконічні, прозорі, але водночас надзвичайно виразні: йому вдається передати пластику тих чи тих героїв і мізансцен, що для пекінської опери, вочевидь, особливо важливо.
Виразність зовсім інакшого штибу притаманна роботам Хань Юя (нар. 1931 р.) Його стиль відверто наївний, персонажі настільки ж кумедні, наскільки й зворушливі, і в цьому сенсі відповідають загальному «наїву» зображуваного видовища.
Окремо слід згадати графіку Чжоу Цзинсиня (нар. 1959 р) і Шень Ху (нар. 1950 р.) Обидва художники малюють винятково чорною тушшю, однак результати в них різні. Те, що робить Цзинсинь, називають «скульптури тушшю» через опуклість та рельєфність ліній: його малюнки дійсно нагадують об’ємні барельєфи. У Шень Ху експресивність малюнку очевидно пов’язана з ієрогліфічним письмом.
Такий само зв’язок ще відчутніший у Чжана Гуйміня (нар. 1939 р.) і Чена Шифа (1921 — 2007 рр.) Ієрогліфи на картинах цих художників є природною частиною всього зображення. Вишуканість ліній, стриманість кольорів, пластичність деталей — все це явно грунтується на багатовіковій традиції китайської каліграфії.
По виставці помітно, що тема пекінської опери для художників є формальним приводом, не об’єднує їх стилістично і не робить їх більш «китайськими». Кожний художник дотримується тих чи тих мистецьких переконань, і навіть малюючи усталені за століття сцени, сюжети, героїв, лишається вірним своїм власним ідеологіям та «ізмам». По суті, перед нами — доволі об’ємний зріз китайського сучасного мистецтва. Імпреза в «Лаврі» —рідкісна можливість у цьому пересвідчитися.
Після Києва виставка «Play ink ink play» експонуватиметься у Львівському палаці мистецтв (4 грудня 2009 — 5 січня 2010) та в Дніпропетровському історичному музеї (14 січня — 11 лютого 2010).
