Сьогодні видатний український художник, театральний сценограф, педагог, дійсний член Академії мистецтв Данило ЛІДЕР відзначає 85-річчя з дня народження.
Лідер — таке дзвінке прізвище переможця, але саме через нього і німецьке походження студента Ленінградської Академії мистецтв вислали на Урал. Там з 1941 по 1946 роки він працював на шахті, а згодом, бачачи талант Данила, йому дозволили малювати. Після війни за виставу «Любов Ярова», здійснену в Челябінському театрі ім. С. Цвіллінга, Лідер отримав Сталінську премію, і це стало подією серед засланців та зеків. Поступово життя почало налагоджуватися. Данило повернувся до Ленінграда, продовжив навчання, створював цікаві роботи в різних театрах і став однією з популярних фігур пітерського авангарду. У 1962 році переїздить працювати в Київ. Був головним художником Театру музичної комедії, десять років пов’язані з театром ім. І Франка. Саме там Лідер зробив свої етапні твори.
Майстра можна без перебільшення назвати творцем київської школи «дійової сценографії». Його кращі театральні роботи мають філософський підтекст. Лідер на сцені втілив у життя розроблену ним так звану теорію малого і великого світу, суть якої в тому, що через малесеньку деталь можна відтворити всю структуру навколишнього світу і навіть попередити його подальший розвиток. Наприклад, ще в далекому 74-му році, працюючи над оформленням вистави франківців «Здрастуй, Прип’ять» О. Левади, він задумав зіткнути два світи — природу і творіння людських рук. На сцені були збудовані металеві риштування, де працювали електрозварники, і все це огорталося білим тюлем з квітучими яблуневими гілками. У цьому діалозі і боротьбі двох світів народжувався тривожний образ вистави: людству загрожує небезпека. І це за 14 років до Чорнобильської катастрофи!
А в «Ярославі Мудрому» І. Кочерги зіставляв два часи — сиву давнину і сучасність. В історію української сценографії увійдуть кращі роботи Лідера в виставах «Дядя Ваня» Чехова, «Візит старої дами» Дюрренматта, а зоряний Чумацький шлях з шолом-алейхемівського «Тев’є- Тевеля» вже сьогодні називають класикою.
У Данила Даниловича величезний талант педагога, багато років він викладав у Київському художньому інституті, Національній художній академії, виростив чимало талановитих учнів.
«Лідер був моїм учителем в інституті. Це унікальний художник, унікальна людина з методом виключним і досить жорстким, за яким навіть з барана можна зробити сценографа, — пише Андрій Александрович- Дочевський, головний художник театру ім. І. Франка у своїй книжці «Уламки словника», яка восени повинна вийти з друку. — Людина — Лідер теж доволі жорстка. Те, що він робив на театрі, я називаю тотальною сценографією. Його витвори самодостатні — вони чимось нагадують інсталяції чи щось на зразок їх і можуть існувати навіть без актора. Коли я тільки готувався до вступу на театральне відділення, то дуже хвилювався. Увесь час не міг уявити Лідера зовні, який він є? То уявляв його схожим на Марка Шагала, то на Михайла Шемякіна або на Сальвадора Далі. Побачивши його вперше на вступних іспитах, я завмер: худорлявий, з великим породистим носом, високим чолом, одягнутий у шкіру і вельвет — усе чорне. Ні, не художник, — подумав я, — філософ!
Почалися роки навчання. За традицією першокурсники китайничали у старших хлопців: безкоштовно робили всю брудну роботу. Я працював у Віталія Лазарєва, і в той час, коли студенти інших факультетів нудилися в аудиторіях, вивчаючи добре і вічне, на театральному факультеті панував первозданний хаос. Ми шукали, де тільки можна, якийсь мотлох, зводили з нього макети, вважаючи, що кращого матеріалу для цієї справи немає у світі. Кожний намагався якось довести, що він найкращий, а це створювало таку своєрідну атмосферу, в чомусь, можливо, навіть жорстоку, але вона завжди тримала тебе у формі. Хоча жили ми дружньо. Наш факультет, взагалі, чимось нагадував башту зі слонової кістки. Не було ніякого розподілу на курси, всі разом працювали. Лідер збирав увесь факультет на лекції, його мало цікавило: хто на п’ятому, а хто на першому. Він вважав, що коли людина мислить, то вона буде це робити і на першому курсі, а якщо ні, то і на п’ятому її цьому не навчиш . Данило Данилович намагався передати нам все, що він знає, що вміє. Пам’ятаю, як робили для Вільнюської триєнале експозицію «Макбета» і Лідер вигадав, що величезна залізна Відьма зі ржавих металевих конструкцій буде тримати в руках каналізаційний люк, на якому мала лежати відтята голова (звісно — дерев’яна). Оббігали ми тоді всі смітники, всі старі будинки, приволокли справжній люк, але коли поклали на відьмині руки — вся конструкція з жахливим брязкотом впала. Довелося робити бутафорський, легкий люк.
Наприклад, виставки, присвячені 50-річчю Великого Жовтня, на живописному факультеті нагадували парад кошмарів. Всі малювали іконописних червоноармійців, сталеварів, доярок, а ми робили те, що вважали за потрібне, бо знали: виникне якась проблема — Лідер нас відстоїть.
Після інституту всі ми, його учні, зіштовхнулися з реальністю театру, в якому нічого не було спільного зі святим навчанням, а були проблеми, бруд. Пропозицію Данила Даниловича про поновлення вистави «Обочина» в театрі Франка я сприйняв дуже радісно. Почав працювати, але Лідер подивився і сказав, що все, що я навигадував, — не потрібно. Треба зберегти низ, бо актори до нього звикли, і написати задник, який зображав би місце дій. Для мене це стало абсолютною несподіванкою, а потім я зрозумів, що Лідер тоді рятував виставу. Іноді і йому доводилося йти на компроміси. Зараз я розумію, що інститут для нього був порятунком. Він віддавав нам все і парив в цьому процесі навчання. Постійно щось видумував. Його метод навчання полягав у тому, що вкладав в тебе якнайбільше ідей і засобів їх виявлення, а коли потім тебе «розпирало» — переставав тебе помічати, починав розмову з твоїм сусідом про життя, батьків. Тобі аж свербить переповісти свої ідеї, а він наче нічого не бачить. Робив це навмисно, ніби відстоював молоде вино, кристалізуючи особистість. Лідер для нас був усім. Наш факультет відрізнявся від інших якимось братерством, неписаним законом єдності. Ми всі себе називали «лідерчатами».
Сім років тому, після крововиливу, Данило Данилович втратив зір. Для художника це катастрофа. А Лідер не зламався, признавшись своїм близьким: «Усе одно буду малювати! Я завжди хотів малювати внутрішнім зором, а тепер є нагода».
Колектив редакції «Дня» бажає майстру здоров’я, щастя, щоб численні учні радували його своїми творами.
