Сходження Івана Путрова до вершин хореографічної майстерності набуло прискорення після того, як 16-річний учень Київського хореографічного училища здобув у 1996 році першу премію на Міжнародному балетному конкурсі в Лозанні. А далі було навчання у Королівській балетній школі в Лондоні й запрошення в трупу знаменитого «Ковент-Гардену».
Минулого року Ваня у Києві одержав золоту нагороду Міжнародного фестивалю імені Вацлава Ніжинського, блискуче виконав партію Альберта в «Жізелі», а в Лондоні підготував нові партії, які знову звернули на нього увагу фахівців і примножили число його шанувальників.
Колишній художній керівник балетної трупи «Ковент- Гардену» Ентоні Доуелл спершу довірив киянину партію Юнака в балеті «Гра тіней», яку поставив Ентоні Тудор, Бенволіо в «Ромео і Джульєтті», а згодом — репетитора Бєляєва у балеті «Місяць на селі», поставленому за однойменним твором Івана Тургенєва. Сценічний герой актора, з’являючись у провінційній сім’ї, де мав виховувати хлопчика, зовсім змінює все життя родини: винахідливий, діяльний, сповнений веселих вигадок, він одночасно захопив молоду господиню дому Наталю Петрівну, її вихованку Віру, служницю Катю. У напрочуд винахідливій постановці Фредеріка Аштона Ваня виконував три адажіо зі своїми партнерками, і журнал Dance expression відзначив, що кожний із цих танців був виконаний в іншому стилі.
Про партію Базіля у балеті «Дон Кіхот» мріють всі провідні танцівники. В ній Іван Путров вийшов на лондонську сцену в жовтні минулого року. Після його виступу колишня москвичка Наташа Діссанаяке, відзначивши, що партія вимагає від танцівника широти танцю, високого стрибка, майстерних підтримок і особливої віртуозності, писала у London courier: «… глядач жваво відгукнувся на його танець, аплодуючи йому й після дуетів, і після варіацій, і після успішно виконаних турів. З гумором провів він й ігрові мізансцени, й зал дружно сміявся над комічною сценою його удаваного «самогубства». Через тиждень він знову з успіхом танцював цю роль. Звершилася своєрідна історична подія: Іван Путров став першим танцівником, який приїхав із СНД до Лондона не як гастролюючий прем’єр, а почав свій творчий шлях у «Ковент-Гардені» й вийшов там на провідні партії».
Свідком успіху сина стали його батьки — Олександр Путров і Наталя Березіна, творче життя яких пройшло в балетній трупі Національної опери України. Насамперед, їм сподобалася сама лондонська постановка: адже свого часу Рудольф Нурієв зумів так точно й дотепно вибудувати сюжет вистави, що її можна дивитися просто як захоплюючий кінофільм. У Лондоні репетиції вів новий художній керівник Королівського балету Росс Стреттон. Він зумів зберегти цю чудову атмосферу кохання-суперництва між Базилем і Кітрі, де були і весела гра, і підступні розiграші, й непідробність щирого почуття. Батькам артиста довелося почути чимало схвальних слів на адресу свого сина, зокрема, від Михайла Мессерера, який працює педагогом в Лондоні, й головного репетитора театру Моніки Мейсон. До речі, ця відома балерина сказала Вані: «У тебе стільки темпераменту, що його вистачить на шістьох».
У грудні в новорічних виставах Іван Путров танцював Лускунчика-Принца, а нині працює над образом Ленського у виставі «Євгеній Онєгін», яку буде відтворено у відповідності до первісної редакції балетмейстера Джона Кранка.
Наталя Василівна Березіна розповідає: «Коли ми після «Дон Кіхота» вийшли з театру, мені довелося досить довго чекати, поки Ваня спілкуватиметься зі своїми шанувальниками. Це приємно вразило: адже хтось просто говорив йому захоплені слова, хтось просив дати автограф, ще комусь хотілося мати надписаний ним буклет. На жаль, подібна традиція нині зникла в Києві. А так хотілося б, щоб знову артисти опери і балету, як і раніше, здобували те визнання, на яке вони заслуговують».
