Троє молодих художників назвали свій спільний вернісаж «Три кроки до весни». На ньому представлені пейзажі та натюрморти Ігоря Понкратова, Людмили Глушенкової та Тетяни Коваленко. Об’єднує їх те, що всі вони — вихованці Харківської державної академії дизайну та мистецтв.
Ігор Понкратов починав у Новій Водолазі (живописному селищі в Харківській обл.), де 35 років тому завдяки ентузіазму двох художників було відкрито дитячий учбовий заклад, який згодом переріс у школу мистецтв, де навчають не тільки живопису, ліпленню, але й танцям, музиці. Нині Ігор представив роботи, створені з 2001 року. Масштабною є географія його пейзажів, дивних за силою сприйняття, передачею настрою, магії місця, що вразило його уяву: чи то широчінь та глибина Уралу й Карпат, чи то ваблива палітра Криму, чи велич старого Києва, чи інтимність глухих двориків. Про себе художник, який експериментує та майстерно володіє різною технікою малювання маслом — від густого, широкого мазка до майже акварельної напівпрозорості, говорить так: «Вибірково шукаю образи повсякденності, заграючи з музою «щастя». Понкратов тонко відчуває світло, яке пронизує не тільки пейзажі, але й натюрморти, завжди не явні, а такі, що натякають, алегоричні. Вечір відкриття виставки Ігор супроводжував виконанням власних музично-поетичних композицій під гітару, доповнюючи враження, створене його картинами.
Разом із роботами Ігоря демонструються картини його дружини — Людмили Глушенкової, яка починала творчий шлях у Воронезькому художньому училищі. Її жіночу руку видно в ніжній пастельності фарб. Живопис Людмили передає глядачу те тепло, яке художниця відчувала і вкладала в зображуваний сюжет, навіяний «неясним вселеним образом».
Тетяна Коваленко — наймолодша з учасників виставки (напередодні відкриття виставки вона відзначила 25-річчя). Приголомшує її потужність та впевненість мазка. Тетяна в ранньому дитинстві засвоїла алхімію живопису, допомагаючи батькові чистити палітру, змішувати фарби, а потім і переносячи під його уважним керівництвом їх на полотно. Саме батько став першим вчителем, роздивившись у дочки інтуїтивне чуття кольору, об’єму. Ніким іншим себе Тетяна ніколи не бачила. Один єдиний раз вагалась, коли вступала до Академії: хотіла йти на дизайнерський факультет. Але явне роздратування певним раціоналізмом не пустило. Зараз вона шліфує свій талант у майстерному сюжетно-жанровому живописі.
Пейзажі та портрети Коваленко — сюжетно-жанрові замальовки з глибоким особистим ставленням до того, що змальовує. Наприклад, портрет натурниці, яка відпочиває: випростані до глядача довгі втомлені ноги, абияк прикрите тіло, важка голова, що впала на груди в миттєвій дрімоті, упущена розкрита книжка під розслабленою рукою... В роботах Тетяни багато сонця. Воно проблискує крізь хмари, відбивається від стін затишних будиночків і церковних маківок, розсипається відблисками по водній брижі, осяює цвітіння, висушує випрану кимось білизну...
