У Національному музеї народної архітектури та побуту в селі Пирогів пройшла VII Всеукраїнська виставка-ярмарок «Українське село запрошує» — з народними піснями, танцями, дегустацією вареників, пампушок, домашньої ковбаси та інших національних страв, і, звісно, із запрошеннями — приїздіть до нас на відпочинок.
Цього року на виставку приїхали власники зелених садиб майже з усіх куточків України, за винятком західних та південних областей. Як пояснили у Спілці сприяння сільського зеленого туризму, у Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській, Одеській, Запорізькій, Миколаївській областях та Криму вже немає потреби брати участь у подібних заходах — господарі мають постійну клієнтуру і замовлення на рік уперед.
ПОТРІБНА РЕКЛАМА
А от початківцям у сфері зеленого туризму така виставка-ярмарок — саме те що треба. Тому й намагалися вразити гостей Пирогова, хто чим: житомиряни — піснями у виконанні фольклорних колективів, полтавчани — вишитими сорочками, рушниками та серветками, черкасщани — смачною випічкою, а сумчани —виробами з глини.
— Ці глечики я сам збирав майже по всьому селі, — розповідає господар зеленої садиби із Сум, показуючи на посуд, розкладений на траві. — А біля хати в мене тинок дерев’яний — теж сам робив, приїздіть, подивитесь, не пошкодуєте.
Поки господар припрошує туристів, керівник Центру туристичної інформації по Сумській області Ольга Аленич роздає перехожим листівки «Сумський вік-енд» і каже, що наразі туристів приймають тільки шість садиб, але кожна — по-своєму унікальна: в одній господарі відроджують народні традиції, як-от збирають глиняні вироби, займаються лозоплетінням та ткацтвом (результати роботи привезли на виставку у Пирогів), а є сучасні садиби, де проводяться кінні змагання, є й такі, що облаштовані у стилі ХІХ століття.
— Наша родзинка — чудова природа, бо Сумщина — це один з найбільш екологічно чистих районів України, у нас річок тільки понад 300, де проводять сплави на байдарках та човнах, — продовжує Олена Аленич. — У озерах є чимало риби й багато господарів зацікавилися зеленим туризмом, бо це ж можна використати як вид відпочинку. Наша природа пристосована для розвитку зеленого туризму, а відпочинок у селі — це ж і участь туристів у святах, наприклад, святі сільської пісні Боромля, а в липні будемо відмічати 350-ліття Конотопської битви. А ще сільський туризм — це ознайомлення з пам’ятками природи, культури та архітектури, на що наш край теж багатий, тож лишається тільки знайти туристів.
Та зробити це було непросто — на відміну від попередніх років, на виставку прийшло у кілька разів менше людей.
— Де гості, туристи, молодь, на яку ми очікували? Я вже вдруге на такій виставці, але цього разу людей практично немає, може, через те, що більшість із них пішли на День Києва, — бідкається Надія Вовк з Вінниччини. — Два роки тому ми з чоловіком купили будинок — спеціально для того, щоб займатися зеленим туризмом, облаштували його в народному стилі: у кімнатах картини вишиті, серветочки, рушнички, які зосталися від попередньої господині. На підлозі постелили домоткані килими. Чекаємо туристів, але їх поки що немає. Може ми мало займаємося «розкруткою»? Покладали надію на цю виставку, але поки що не було замовлень. У нашому районі є господиня, яка вже має постійних клієнтів, вона проводить майстер-класи по ліпленню скульпторок з глини (слова пані Надії перервав спів «Маруся, раз, два, калина...» — то її земляки заманювали туристів до стенду свого регіону. — І.Ф.). Ми пропонуємо своїм гостям: домашню кухню, риболовлю, збирання лікарських рослин, грибів та суниць, можемо навчити, як готувати копченості. Наша садиба цікава тим, що розміщена на кордоні Вінниччини та Хмельниччини, тобто від нас рукою подати до Кам’янець-Подільського. Та й у нас є що подивитися, було б кому показувати.
КУЛІШ, РИБАЛКА, ВАРЕНИКИ...
Трохи краще справи йдуть у луганчан. Тут сільським туризмом займаються усього три роки, найбільш успішно — у Біловодському районі, де відпочивали не тільки українці, а й гості з Каліфорнії. На думку господині Віри Аннусової, їхній район унікальний неповторними ковиловими степами, яких немає в жодному куточку України. Адже тільки тут ростуть воронці — квіти, схожі на півонії, живуть бабаки та діють сучасні кінні заводи. Щоб показувати всю цю красу, пані Віра разом з місцевим туристично-інформаційним центром навіть розробила спеціальний екскурсійний маршрут.
— Зараз до мене приїздять люди через туристичні фірми, я показую їм панську садибу Юницького, якій уже сто років, біля будинку є дендрарій, поряд — 12 гектарів цілісного степу. Далі ми їдемо до гори Лебедині крила, а звідти — до одного з найуспішніших кінних заводів, де є й аукціонний зал, і манеж, і стеля зроблена під таким кутом, що сірник гасне. Потім — оглядаємо Троїцький собор, пам’ятку ХVІІІ століття, Білу гору, — описує туристичний маршрут Віра Аннусова. — Ольга
Займатися сільським туризмом почала однією з перших на Луганщині. У 2005 році стала гостем виставки «Українське село запрошує», де презентувала свою садибу, назвавши її «Дім, закутаний в теплінь». Через рік уже стала учасником виставки «Українське село запрошує», після чого приймала перших гостей — родину з Києва. Торік через мою садибу пройшло понад дві тисячі туристів, яким я влаштовувала одноденні екскурсії. Ціни у мене різні. Якщо до мене їдуть працівники банківської сфери, з них за сніданок та обід я можу взяти по 25—30 гривень, а якщо це бібліотекарі, то нагодую їх кулішем і за так. Із фінансуванням у мене проблем немає, бо мене підтримує проект «Комплексний розвиток євразійських степів», та й на туристах трохи заробляю, але в мене вже такий вік, що хочеться людям більше віддати, ніж узяти.
Луганчани переконані, що їхній край більше не буде білою плямою на карті сільського туризму, адже лише за останні три місяці в області з’явилося шість зелених садиб. Однак розуміють, що до здобутків західних та південних регіонів їм ще далеко, зокрема до лідера сільського туризму в Україні Івано-Франківської області, де вже діє 400 зелених господарств. Та на все свій час, адже всі починали з того, що й цьогорічні учасники виставки «Українське село запрошує» —знайомства з туристами.
— Так оце ви з Богуслава приїхали? — питає перехожий представників Київщини. — Бо я там часто буваю, але й не знав, що є зелені садиби.
— Скуштуйте наших вареничків та приїжджайте в гості до міста на річці Рось, — запрошує головний спеціаліст Богуславського відділу культури і туризму Тетяна Щербініна. — Взагалі у нас справи ідуть дуже добре, їде багато людей, були навіть гості з Франції та Польщі. До нас їдуть через економічну кризу в країні, а по-друге — через низькі ціни, бо вони лишилися на тому ж рівні, що й торік — в середньому по 150—200 гривень за добу. Замовлення є на цілий рік уперед, принаймні до жовтня всі місця заброньовані. Наразі у Богуславському районі діє 12 садиб, а цього року з’явиться ще одна — справжнє наметове містечко. Його власник пропонує гостям сплав по Росі на катамарані, альпінізм в кар’єрі (спорядженням, інструктажем та технікою безпеки займаються наймані спеціалісти). На базі наметового містечка є тир із пневматичної зброї, волейбольний та футбольний майданчик, у розпорядженні туристів — пляж та човен...
За словами голови Спілки сприяння сільському туризму Володимира Васильєва, нині зелений туризм розвивається в Україні хаотично, бо немає співдружності громади, держави та бізнесу. Влада називає ЗМІ одну кількість зелених садиб (понад 1600), а насправді ця цифра зовсім інша, бо дехто займається цим підпільно — без реєстрації у Спілці. Саму ж виставку-ярмарок пан Васильєв вважає цього року неефективною та нерентабельною: по-перше, рекламувати її треба було ще з жовтня-листопада минулого року, а по-друге, Державна служба туризму та курортів України, як організатор, мала запросити сюди туристичних операторів, щоб ті налагодили зв’язки із власниками зелених садиб. Однак ні того, ні іншого не було зроблено. Та все ж господарі не втрачають оптимізму і вірять, що турист таки поїде в українське село — ад же його там чекають.
