Епідемія грипу (якого — насправді, народу поки що не повідомили) нібито трохи відступила. Студенти та школярі Житомирщини мають знову сісти за столи і парти. Театрали вже не діждуться вистав, меломани — концертів. На вулицях міст і сіл повно агітаційних наметів різних претендентів на крісло президента України — їхні мешканці просто закидають перехожих газетками і листками з хвалою на честь того чи іншого кандидата. Запитання, за кого голосувати, все частіше звучить і в трамваях, тролейбусах, маршрутках. Але, як правило, люди його обговорюють дуже мляво. На щастя, є такі, яких хвилює не тільки повсякдення метушня, а які намагаються думати про щось значиміше. Одні — про мистецтво, інші — про освітні спеціальності — в царині вишів в Україні справді ніяк не вийдуть на щось одне. Письменники, як і належить, переймаються своїми книгами, а головне — життям людей. І тим, що пов’язано з «вічними» проблемами.
Михайло ГУЗУН, народний артист України, директор школи хореографічного мистецтва «Сонечко» та художній керівник однойменного дитячого танцювального ансамблю, Житомир:
— Цього тижня продовжувався протиепідемічний карантин, що залишило свій відбиток на нашій роботі. Репетиції з дітьми ми не проводимо, вони не танцюють. Займаються тільки дорослі з обласного центру хореографії, керівником якого я також працюю. Погано, що діти не танцюють. Мені телефонують батьки і кажуть, що тих треба чимось зайняти. Тому що учні десь збираються групами по квартирах і, поки тато і мамо не бачать, можуть робити всілякі дурниці, бо зайнятися нічим.
19 листопада в Житомирському облмуздрамтеатрі повинен був відбутися наш благодійний концерт для допомоги онкохворим дітям. Однак по причині карантину його поки відмінили. І поки не знаємо, коли в театрі для нас знову буде вільною велика зала.
З приємністю згадую літо, коли з ансамблем поїздили по Україні та інших країнах. Якщо не буде карантину, то на Новий рік збираємось до Молдови. Туди, до міста Комбат, нас запросило керівництво Гагаузької автономної республіки з нагоди ювілею цього національного регіону. Якщо ці плани реалізуються, то буде добре. Нещодавно комісія Житомирської обласної ради позитивно розглянула деякі наші питання. Це теж добре.
Андрій БЛИЗНЮК, завідувач кафедри редагування та основ журналістики Інституту філології та журналістики Житомирського державного університету імені Івана Франка:
— Добре, що закінчується карантин. Але ми не знаємо, чи це остаточно, тому що в ЗМІ з’являється інформація про можливість другої хвилі епідемії грипу. З Міністерства освіти і науки поки не було ніякої інформації про перенесення занять, це хороший знак. Разом з тим будуть проблеми, тому що потрібно відробляти пропущений час. А як? Четвертими парами, роботою по суботах, скороченням канікул? Міністерство освіти і науки з одного боку цього не вітає, але з іншого — вимагає виконувати навчальні плани. Щодо заяв прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, що відпрацювання не буде, то вважаю це політичною акцією. Вона політик, такий її обов’язок. Тим паче під час виборчої кампанії.
1 грудня ми очікуємо на прийняття рішення про надання нам ліцензії на спеціальність «видавнича справа» за наступним рівнем «спеціаліст». Тоді буде засідання Державної акредитаційної комісії. Це нас тішить, ми чекаємо того з нетерпінням. Поки ми готуємо бакалаврів. А кваліфікації «магістр» за цією спеціальністю поки не існує. Як для рівня освіти це погано. Але як для рівня професіонала, то якщо людина навчилась робити верстку, макетувати на рівні бакалавра, то що нове вона може освоїти на рівні магістра? Видавнича справа більш технологічна, більше пов’язана з технічними аспектами — комп’ютерами, макетами, версткою, технічним редагуванням, в тому числі читанням чужих текстів. А журналістика — це більш творча робота. Спеціалістів ми маємо готувати тому, що є поняття вищої освіти. В Україні поки не перейшли на систему бакалавр-магістр. У нас залишається радянська система в тому розумінні, що всі пам’ятають про поняття незакінченої вищої освіти, неповної вищої освіти. Тому чотири курси навчання сприймаються як незавершена вища освіта, а п’ятий курс залишається як рудимент. Нібито не потрібен, але питають, чи він є.
Григорій ЦИМБАЛЮК, письменник, виконуючий обов’язки начальника науково-методичного відділу ДП «Житомирстандартметрологія»:
— У мене вийшла нова книжка «Акорд». Це в основному документальна проза, основана на моїх щоденникових записах, деякі інші розділи, один з яких представляє собою зібрання коротких речей, які імені дуже подобаються. Для книги я знайшов свої записи часів військової служби. Плюс замітки з нинішньої злободенної тематики. Бо я живу у реальному часі. У мене є свої уподобання, свої пристрасті. Є таке, чого я не терплю, і на що не заплющую очі. Мене верне, коли комуністам, які б’ють себе в груди як правовірні ленінці, Українська православна церква Московського патріархату вішає на груди ордени. А ще допікає повзуча реабілітація Російською православною церквою Сталіна. Вона нібито і засудила його репресії, але дуже обережно. І те що УПЦ МП підтримує комуністів, для мене є нонсенсом, абсолютним абсурдом. І комуністи в свою чергу підтримують цю, як вони кажуть, канонічну, церкву. Нібито не вони найбільше знищили батюшок цієї церкви. Цей абсурд мене й пече. Щодо нинішніх порухів до зближення УПЦ МП з УПЦ КП, то я знаю настрої багатьох священників першої — вони зовсім не бачать Україну в незалежному існуванні. Для них це єдина Велика Русь, і крапка. В книзі я підіймаю ці питання.
Вийшов журнал «Світло спілкування», призначений для громадських організацій людей з особливими потребами, який я редагую. Але одночасно він є літературно-мистецьким. Гроші на його видання виділяє Житомирська міська рада. Але мені як редактору ніхто ніяких грошей не платить І це добре, бо у мене є моральне право не бути в чомусь залежним від влади. А було, що представники Партії регіонів мене дуже настійливо просили і радили зняти матеріали з критичними аспектами щодо Леніна. Я сказав, що тоді зніму своє ім’я як редактор. Виходить, що і в наш час намагаються запровадити цезуру. Що є дуже дивним. Тепер готую новий випуск журналу, але коли він вийде — не знаю. Знову потрібні будуть гроші на його видання.
