Саме такою була вона в руках італійського музиканта Паоло Пегораро. Його дотик малював світлі ранкові пейзажі й дивовижні за красою візерунки мелодії (Концерт № 1 для гітари з оркестром М. Кастельнуово-Тедеско), розбурхував темпераментну стихію іспанського танцю й здіймав трагічну хвилю гостро емоційної лірики (Аранхуеський концерт Х. Родріго).
Шанувальники класичної гітари могли познайомитися з мистецтвом Паоло Пегораро під час італійсько-українського фестивалю гітарної музики, що відбувся в Національній філармонії в рамках Днів італійської культури в Українi. Паоло Пегораро вважають одним із кращих гітаристів молодого покоління. Для своїх 33 років цей музикант зробив блискучу кар’єру: він є переможцем кількох національних та міжнародних конкурсів, активно гастролює як із сольними програмами, так і з оркестрами й камерними ансамблями, проводить майстер-класи в музичних закладах і на престижних музичних фестивалях, викладає в Академії гітари ім. Франсіско Таррега у місті Порденоне на півночі Італії. До Києва Паоло Пегораро приїздив із трьома своїми учнями — Ріккардо Тамаї, Мауро Дзанатта та Еджідіо Феделе.
Як показали виступи П. Пегораро та його учнів, особливістю сучасної італійської гітарної школи є надзвичайна витонченість звукової палітри, м’яка, лірична манера гри навіть в енергійних, напружених епізодах. Для нового покоління музикантів не існує «технічних» проблем: всі вони бездоганно володіють технікою гри на гітарі, віртуозно виконуючи пасажі будь-якої складності. Проблема в якості звуку і, як варіант її розв’язання, італійці пропонують вишукану камерність, відтінки, нюанси, гру світлотіні.
Дещо інший підхід в українських музикантів: багатство звукових барв поєднується у них із чисто слов’янською відкритістю, щирістю висловлювання. Яскравий приклад тому — виступ лауреата міжнародного конкурсу соліста Національної філармонії України Андрія Остапенка.
Програма його концерту була побудована таким чином, щоб максимально продемонструвати образно-тембральні й технічні можливості гітари. Виконана на початку п’єса А. Дюмонда «Пам’яті Равеля» з тонкою градацією тихих звучать і вільним «дихання» меланхолійної мелодії допомогла музикантові створити затишну, інтимно-довірливу атмосферу, встановити контакт із залом. Віртуозна, контрастна, з явним іспанським колоритом і ритмами Сарабанди Соната Giocosa Х. Родріго змінювалася наступною п’єсою з містичним звучання флажолетів і драматичною напругою повторюваного мотиву, які, чергуючись із незвичайними акордовими сполуками, створювали майже зорову картину ритуального танцю («Закликання на танець» Х. Родріго).
І нарешті, кульмінацією програми став Концерт № 3 «Елегійний» Л. Брауера, виконаний А. Остапенком у супроводі симфонічного оркестру Національної філармонії під керуванням М. Дядюри. Цей твір, незважаючи на назву, є досить драматичним. Елегійний тон, заданий соло гітари на початку твору переривається напружено войовничим звучанням оркестру і далі розвивається не змагання, а справжній конфлікт між солістом й оркестром. Найбільш вдалими у творі є ліричні місця, особливо ті, де поєднуються тембри гітари і ксилофона, що додає звучанню особливої принади.
Концерт одного з найвидатніших композиторів сучасності Лео Брауера, що був уперше виконаний в Україні, а також твори Х. Родріго (100-річчя цього відомого іспанського композитора широко відзначається в Європі: в 2001 році одночасно три країни — Іспанія, Італія та Болгарія — проводять міжнародні конкурси, присвячені пам’яті Х. Родріго) після стажування в Італії у Паоло Пегораро і Стефано Віоли в Міжнародній академії гітари ім. Ф. Таррега. Як зауважив доцент Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського М. Михайленко — педагог Андрія ще з музичного училища ім. Р. М. Глієра, — «Андрій навчився у італійців чутливого ставлення до звуку й тембру, але не втратив свого обличчя в плані динаміки, яскравості подачі музичного матеріалу».
Нині в Андрія Остапенка напружена пора: він готується до міжнародного конкурсу гітаристів ім. Мауро Джуліані, що відбудеться в Італії у вересні цього року. І хто знає, може мине ще трохи часу й Андрій Остапенко, як його італійський наставник Паоло Пегораро, приїде до Італії вже зі своїми учнями й покаже там справжнє звукове дійство.
