Вітчизняні спелеологи підсумовують свої наробки за цей рік. Світовий рекорд, встановлений взимку (1710 метрів) у печері Вороняча в Абхазії, наші спортсмени-екстремали не подолали. І все ж 2001 рік був для української команди, котру очолював полтавець Юрій Касьян, надзвичайно вдалим. До речі, якщо пригадати склад тієї рекордної зимової експедиції, то він був «змішаний» — семеро українських (троє з Полтави), один американський та троє російських спелеологів. Це дало змогу деяким московським ЗМІ зробити заяву про переможну ходу... Росії в галузі освоєння найглибших світових печер.
Склад останньої в цьому році експедиції було сформовано з 14 чоловік, котрі представляли 11 міст України. А відтак у серпні 2001 року на рекордній глибині знову побували українці — члени збірної команди Української спелеологічної асоціації (УСА). Це були спортсмени з Києва, Івано–Франківська, Кам’янця–Подільського, Хмельницького, Нової Каховки, Криму, Дніпропетровська, Харкова і Мелітополя; ну і, нарешті, Полтаву представляло зоряне «спелеологічне подружжя»: керівник експедиції, президент УСА Юрій Касьян та його дружина Юлія Тимошевська. Вона розповіла кореспондентові «Дня»: «Українські спелеологи цього літа планували спуск на глибину світового рекорду, перевірку високоточними приладами попередніх зимових замірів, пошуки таких ходів печери Вороняча, котрі могли б привести до більших глибин, ніж було досягнуто. І головне — зробити пройдений маршрут безпечнішим: щоб після нас у печері, на її дні, могли б побувати й інші, менш підготовлені спелеологи».
Експедицією було встановлено, що під час осінньої та весняної повені в печерах системи Вороняча різко піднімалась вода. Зокрема, вода в залі печери, де, власне, й зафіксовано світовий рекорд, досягла позначки 16 метрів. Таким чином, майже повністю було затоплено цю немаленьку порожнину печери заввишки більше як 20 метрів. Спелеологи зробили висновок: найімовірніше, далі вниз ідуть зали, заповнені водою і «замиті» піском. При збільшенні об’єму води, котра йде від повені, Вороняча не встигає «розвантажуватись», і вода накопичується в донному залі, тому намагатися проникнути глибше в цьому місці печери безперспективно. Тобто подальші пошуки доцільні в тих розгалуженнях печери Вороняча, входи до яких розташовані вище.
Керівник експедиції Юрій Касьян на глибині 1640 метрів здійснив сходження у водоспаді, котрий назвали «Українська ніч». Спелеолог потрапив до потужного меандру (коридор печери. – Ред. ), що закінчився ще одним коридором, затопленим водою. На глибині 1040 метрів двійка Марковського та Ковальова (Харків) досліджувала новий колодязь та зал. Спортсменам вдалося спуститися ще на 100 м углиб. У так званій «іспанській гілці» (цю частину печери досліджувала іспанська експедиція 2000 р.) українські спелеологи пройшли «вузькі місця» і зупинилися ще перед однією непереборною перепоною. У гілці печери, яка дістала назву від австрійців Лампрехтзхофен, двійка Касьян–Марковський піднялася на 90 метрів по вертикалі і зупинилась перед черговим колодязем. Через нестачу часу в роботі експедиції подальше просування було призупинено. Можливо, саме цей відрізок печери стане перспективним для роботи наступних експедицій.
За допомогою багаторазових замірів високоточним приладом українськими спелеологами була підтверджена заявлена раніше рекордна глибина — 1710 метрів. Дна печери цього разу досягли всі учасники експедиції, включаючи трьох жінок. Чи були якісь пригоди? Таких, що заслуговують на увагу, учасники експедиції налічили три. Серед них — вибух контейнера з карбідом в меандрі Синусоїда: загорівся ацетилен, і від цього зайнявся транспортний мішок. Результат: крім незначних пошкоджень ще й легкий переляк одного з учасників команди. Друга, серйозніша НП, сталася в таборі на глибині 1215 м. Один із спелеологів упав через похилу підлогу залу. Дуже забив коліно, поранив ногу. Втім, потерпілий піднявся на поверхню самотужки. І третя пригода — з розряду таємничих і загадкових. Один із учасників експедиції, пересуваючись вертикаллю печери з «табору 1400» до «табору 1215», постійно чув за спиною чиєсь дихання, хоча в цей час решта учасників відпочивала в обох підземних таборах.
У фольклорі дослідників печер є легенди про Чорного і Білого спелеологів. Звісно, Чорний — від духів темряви. Цей суб’єкт перешкоджає людям у їхніх пошуках. Може навіть бути небезпечним для життя — такий собі злий печерний барабашка... Білий спелеолог — антипод Чорного. Про нього теж складають різні легенди. А от встановити, хто саме хекав у потилицю одному з українських дослідників печери Вороняча — це вже завдання наступників Касьяна і його колег.
У майбутньому українська спелеологічна збірна, крім печери Вороняча, планує дослідити іншу печеру на західному Кавказі, котра називається Берчильська. Вхід до неї на 100 метрів вище. Але саме ця печера видається українським спортсменам перспективною для встановлення нового рекорду.
