C 15 по 19 вересня в Криму пройде Міжнародний естрадний конкурс «Ялта-2004», на якому членом журі буде популярний болгарський естрадний співак Паскал.
Ім’я Паскала добре відоме в Україні. Вже багато років поспіль болгарський співак приїздить до нашої країни як член журі двох популярних українських пісенних конкурсів — ім. Володимира Івасюка у Чернівцях та молодих виконавців у Ялті. І щоразу, виходячи на сцену, демонструє своєрідні майстер-класи для молодих артистів. У Паскала прекрасний голос, імпозантна зовнішність, пластичність та артистизм перетворюють кожен його виступ на маленьку виставу, які завжди незабутні для глядачів.
— Маестро Паскал, розкрийте секрет вашого імені?
— Паскал — це мій псевдонім. Насправді мене звуть Христо Паскалов. Колись у школі ми, хлопці, вигадували один одному прізвиська. Мене називали то Паскалє, то Паскауліно, то Паскалче. Але надовго прижилося ім’я Паскал. Тому, коли я закінчив Музичну академію в Софії й розпочав сольну кар’єру, почав шукати собі псевдонім. Нічого кращого, ніж лаконічне і музичне ім’я Паскал, не знайшов.
— У вас так усе просто: закінчив Академію і відразу почалася сольна кар’єра?
— Ні, звичайно, в Болгарії пробитися на естраду також було важко. Спочатку я співав у гурті «Момент». А коли він розпався, друг умовив мене спробувати виступати на естраді в дуеті з його дружиною. Співачка вона була непогана, але дуже необов’язкова, а якщо бути відвертим, то просто лінива. Спізнення на репетиції, постійне незнання текстів пісень — усе це виводило з себе. Коли одного разу на концерті замість другого куплету вона знову заспівала перший, тому що забула текст, я прийняв рішення — все, вистачить, ми розлучаємося! Відтоді я почав виступати один.
— З командної гри ви пішли в одиночне плавання. Що виявилося складнішим?
— Виступати на естраді одному — і легко і важко одночасно. Легко, тому що ти відповідаєш тільки за себе, і якщо щось не вийшло, то крім себе нікого звинувачувати. А важко, тому що ти залишаєшся один на один із глядачем — уся їхня увага зосереджена лише на тобі. На твоєму голосі, рухах, міміці обличчя. Тому багато артистів виводять на сцену музикантів, підтанцівку, бек-вокалістів. Але не всі можуть це собі дозволити. Болгарія — невелика країна. Естрадному співаку, в репертуарі якого пісні болгарських авторів, доводиться нелегко.
— Болгари не люблять болгарської музики?
— Сьогодні у нас прийшла мода на англомовну музику. Болгарська пісня стала падчеркою на естраді. Щодо цього ви, українці, молодці. У вас зберігся інтерес до сучасної української пісні. Те, що, наприклад, Олександр Пономарьов або Таїсія Повалій збирають величезні зали на своїх сольних концертах, говорить про те, що ваша естрадна музика розвивається. Вона запитана слухачами. Звичайно, це відбувається і завдяки конкурсам естрадної пісні, які проводить композитор Микола Мозговий. На його прохання я відбираю і приводжу в Чернівці та Ялту молодих болгарських виконавців. Вони розучують українські пісні, проймаються духом любові до неї. І найголовніше — вони переконуються, що слов’янська, а не лише англомовна музика може бути улюбленою і популярною серед слухачів.
— А чим нині займаються ваші зірки — знамениті на весь Радянський Союз Лілі Іванова, Еміл Дімітров, Йорданка Хрістова? Невже в Болгарії вже забули їхні імена?
— Вони першими прославили болгарську естраду, ставши суперпопулярними в 50—60-ті роки. Зараз їх знає лише старше покоління слухачів. Хоча ці співаки жили і живуть тільки естрадою. Наприклад, Лілі Іванова своє особисте життя принесла в жертву мистецтву. У неї нічого немає, окрім сцени. Вона справді є легендою болгарської естради. Якось мені зателефонував друг із Москви, запитує: «Що, Іванова ще співає? Я з народження й досі чую два болгарські імені —Тодор Живков та Лілі Іванова».
— А хто з українських виконавців популярний у Болгарії?
— На жаль, у нас українську сучасну пісню дуже мало знають. Навіть тріумф Руслани Лижичко на конкурсі «Євробачення» для основної маси моїх співвітчизників пройшов повз їхню увагу. Болгарія не брала участі в конкурсі, а значить, була позбавлена можливості спостерігати за цією подією по телебаченню. Не всі, як я, мають супутникову антену і можливість бачити все, що відбувається у світі. Щоправда, нині у нас на аудіоринках з’явилися записи Русланиних «Диких танців». На курортах, дискотеках, у барах почали звучати її пісні. Можливо, наступного року Болгарія пошле свого учасника на конкурс, який пройде у Києві, й українську музику ми знатимемо краще.
— А якби у вас була можливість голосувати, кому б ви віддали свій голос?
— Руслана Лижичко була супер! Її виступ став найяскравішим на конкурсі. А ще мені сподобався співак із Греції Сакіс Роувас, який зайняв третє місце.
— Колись глядачі всього СРСР уважно стежили за Міжнародним конкурсом естрадних виконавців «Золотий Орфей». Яка доля цього конкурсу?
— Він уже кілька років у нас не проводиться. Державних коштів не вистачало, щоб його робити на високому рівні. Кілька комерційних структур спробували приватизувати конкурс, але бізнесмени швидко розчарувалися у своїй ідеї. Вони зрозуміли, що витратять більше, аніж зароблять. Шкода! «Золотий Орфей» справді був високопрофесійним конкурсом, який відкрив для світової естради багато нових імен.
— Ви є постійним представником FIDOF (Міжнародної федерації організації фестивалів) у Болгарії. У чому полягають ваші обов’язки в цій організації?
— Раніше, поки не була розвинена мережа інтернету, я повинен був поширювати інформацію FIDOF у себе в країні. Тепер за мене це роблять комп’ютерні мережі, а свою посаду розцінюю як почесне звання за заслуги у фестивальному русі.
— Ви знаєте, що в Росії ось уже кілька років працює на естраді співак також на ім’я Паскал? Один із його хітів — пісня «Шелковое сердце». Ви не пробували, як це модно тепер, подати до суду на московського двійника?
— Навіщо конфліктувати, якщо з цієї ситуації можна мати обопільну вигоду? Ми з російським Паскалом познайомилися нещодавно. Мені дуже сподобався цей юнак, його виконавська манера. Ми домовилися зробити спільний концерт по Росії. Він співатиме свої пісні — хіти XXI століття, а я виконаю шлягери мого покоління 70-х років, зробивши для них нові аранжування.
— Скажіть, чи правда, що ви брали участь у виборчій кампанії в Україні?
— Я брав участь у концертах, які дуже часто супроводжують агітаційну кампанію того чи іншого кандидата. У мене в Україні багато друзів, вони покликали, і я приїхав. Виступав у Полтавській, Одеській областях.
— Символізуючи дружбу українського та болгарського народів?
— Можна і так сказати. Але, якщо серйозно, дружні стосунки треба зміцнювати. Пройшли, на щастя, часи, коли наші народи намагалися відштовхнутися один від одного, відхреститися від минулого. Я радий, нарешті прийшло розуміння того, що ми слов’яни і просто сусіди на цій землі. Точки нашого зіткнення — туризм та пісня. Вони зближують, ріднять і налаштовують на мирний, творчий лад.
