У Національній філармонії України відбувся авторський концерт піаніста і композитора Олександра Саратського.
Цей музикант є автором творів для фортепіано, камерних ансамблів, симфонічного і духового оркестру, для джаз- і рокансамблів, музики для театру, творець двох авторських альбомів: «Два плюс...» і «СараБанда». Нинішній сольний концерт у філармонії — п’ятий.
У першому відділенні вечора музикант представив прем’єру: вокальний цикл для сопрано, баритона і камерного оркестру на вірші молодих київських поетів — Дмитра Саратського, Дмитра Тодорюка і Ярослава Степанкова. Цикл прозвучав у виконанні аспірантки Національної музичної академії України ім. П. Чайковського Тамари Ходакової і студента НМАУ Дмитра Тодорюка в супроводі ансамблю солістів «Київська камерата» під орудою Валерія Матюхіна. Цикл присвячений синові композитора, яким написано велику частину віршів.
Як твердить сам автор, у цьому творі відчувається вплив Шостаковича, Бартока і Стравінського у своєрідному поєднанні з елементами джазу і року. При першому знайомстві з цим циклом створюється враження, що він цілком відповідає духу сучасної української композиторської школи — хоча, мабуть, Саратський сміливіше, ніж інші, додає до академічної музики елементи (а іноді й цитати) сучасної і джазової музики (наприклад, у одній із тем слухачі з подивом впізнали популярну пісню естрадної співачки Каті Лель). Музична мова циклу, збагачена дотепними стилізаціями і тематичною яскравістю, вельми легко сприймається і в той же час змушує думати: адже вірші, які лягли в основу музики, присвячено суперечливим людським почуттям і пристрастям, питанням життя і смерті. Одна з частин циклу — чисто інструментальна, ще один номер являє собою діалог між двома солістами, який завдяки своєму емоційному напруженню схожий на драматичну сцену з опери. І, нарешті, в фіналі циклу iз-за лаштунків звучить рояль: «слово бере» сам автор — і цикл завершується благосною, життєстверджуючою темою. У другому відділенні концерту прозвучала сюїта для фортепіано і камерного оркестру, яку кияни вже чули два роки тому в концерті Саратського. У ній химерно поєднуються жанри різних стилів і епох, змішуються «аромати» джазу, бароко, фольклору і академічної музичної традиції: в ній сусідують романс, гопак, регтайм, блюз, жига… Партію фортепіано в цьому творі, імпровізуючи, виконав сам автор. Окрім того, загальне звучання неймовірно прикрасили прекрасні музиканти, що виконували соло в оркестрі — відомі (передусім у джазових колах) саксофоніст Артем Менделенко і Дмитро Александров. Розкішний тембр саксофона в поєднанні з блискучою віртуозністю, винахідливістю імпровізацій зачарував і підбурив усіх, так що «біс» звучав уже з трьома солістами на авансцені: два саксофоністи і рояль «спілкувалися» на рівних.
Найвірогідніше, універсальність обдарування, що дає змогу композиторові створювати музику практично на будь-який смак, — найкращий спосіб професіонально відбутися в наш час, який пропонує далеко не ідеальні умови для процвітання творчої людини. Проте, Саратському це вдається — судячи за частинами концерту і за тим, що публіка, яка заповнила значну частину зали, стоячи влаштувала йому овацію.
Наступна зустріч з маестро відбудеться 15 лютого у Великій залі консерваторії, Олександр Саратський представить публіці свою джазову програму.
