70-і роки ХХ сторіччя стали кульмінаційним періодом творчості Цаймерта. За словами митця, в 1930 — 1950-і роки Париж — місто, де він народився, живе і працює, — був центром художнього життя всього світу. Але вже з 1960-х там, як і в усій Західній Європі, стали відчуватися глобалізаційні тенденції. Кристіан Цаймерт і його творче угруповання «Паніка» протиставити тоді могутній хвилі американського поп-арту європейське розуміння цехового співтовариства художників, котрі працюють у майстернях і використовують традиційні художні форми і класичні матеріали для створення й виживання станкової картини.
Наприкінці ХХ сторіччя італійський критик і міжнародний куратор сучасного мистецтва Акілле Боніто Олива говорить про глобалізацію, як про домінуючу тенденцію. Він констатує, що само собою мистецтво перебуває в небезпеці й вимушено протистояти концепції анорексії. «Анорексія — це явище, спрямоване на знищення, зменшення тіла, тобто за сутністю на бажання реалізувати певну андрогінну модель, що належить до системи моди. Анорексія також є агресивною моделлю, яка через зникнення бажає ствердити не тіло, а скелет, бажає за сутністю уникнути реальності й нав’язати принцип присутності через зникнення». Для чутливої душі європейця й митця Цаймерта, котрий свідомо спостерігає за характеристиками щезлих та зароджуваних тенденцій, цей принцип глобалізації був очевидним. Щоб зберегти риси кадрів історії, котрі стираються, в своїй творчості Кристіан Цаймерт начебто розкручує плівку в зворотному напрямкові. Він використовує й переосмислює техніки, стилі й напрямки, пов’язані в нашій свідомості з класикою образотворчого мистецтва: символізм, містична картина, пуантилізм, фовізм, антимілітаристський гротескний жанр.
З 1970-х митець активно виставляється в престижних галереях і музеях Парижа й Франції. Його персональні виставки користуються успіхом, роботи дорого продаються, з’являються державні замовлення. Гучну спільну виставку з греко-католицьким королем поп-арту Енді Ворголом Цаймерт називає жорстким протистоянням. Але в творчості обох класиків мистецтва ХХ сторіччя символи різних культур слугували одній ідеї: спостерігати й аналізувати сучасність, створюючи перспективу цілого. З неї можна було виходити, винаходячи універсальну художню мову. Але цаймертовська гра сенсів і розкриття подвійної, комічної суті слів, гра з творчими манерами та прізвищами класичних французьких митців, гра з назвами торговельних марок та іменами героїв літературних творів розраховані на високий інтелектуальний рівень європейського глядача. Глядачеві часто потрібні підказки. Але відкривши для себе приємний і живий контакт iз творами Цаймерта, які жартують самостійно, глядач відчуває гарячкове бажання бачити все нові й нові роботи. Він майже неминуче загоряється правилами запропонованої гри.
Класична малярська основа полотен Цаймерта є базою різночасових і різностилевих дотепних компіляцій. Саме ця риса творчості залишає митця сучасним незалежно від кордонів і рамок визначення стилів.
Хороший приклад — представлені на виставці роботи початку 1990-х «Латаття й конфеті, Моне №2» і «Латаття й конфеті, міст №1». Картини з лататтям батька імпресіонізму Клода Моне відомі як цілий етап його творчості. З 1916 року до самої смерті Моне у величезній майстерні писав картини великого формату з видами ставків. Кристіан Цаймерт прекрасно передає індивідуальний настрій у цитатах iз Клода Моне, які вже самим невеликим форматом робіт демонструють певну іронію. Розсипи конфеті на дерев’яному мості й листках латаття втілюють присутність людини й того швидкоплинного свята, яке протиставляється застійній нудоті гладi ставка — темним каламутним водам вічності.
З увагою поставився Цаймерт до родинного архіву подій Першої світової війни. Гостросюжетні каламбури, присвяченi антивоєнній темі картин, демонструють прекрасне знання митцем тонкощів обмундирування й характерних рис прусської, французької, англійської й, навіть, швейцарської військових форм часів президента Раймона Пуанкаре.
Одну з безперечно інтригуючих картин на виставці представлено в експозиції за назвою «Портрет iз сигарою». На експресивному мальовничому тлі в густій, майже щільній масі диму великим планом з’являються повні, виразні, але по-старечому зморщені губи в процесі чуттєвого затягування короткою товстою сигарою. Згоряючи, як лава вулкану, вона перетворюється на попіл. У автора робота називається «Z. Davidoff» і є ні чим іншим, як дуже реалістичним портретним зображенням губ Зiно Давидова — емігранта з України, котрий створив знамениту елітарну сигаретно-сигарну марку. Саркастичним портретним штрихом Цаймерт руйнує рекламну естетику створеної для обивателя ілюзії, повертаючись до образу Давидова, як гедоністичному першоджерелу.
Нові умови глобалізації життя й мистецтва потребують розширення людської свідомості й збагачення кругозору. «Виявити, які митці зараз на висоті, їх тенденції, їх почерк, їх жести й презентувати (без всякої ієрархії) ту саму, іншу правду — правду самих митців, без знання якої розуміння нашого часу буде неповним» — заклик президента 49 венеціанського бієнале Паоло Баратта. Європа та її тисячолітня культурна традиція зберігає незмінну суть творчого творення, що поставило людину на п’єдестал історії. Охоронцем і продовжувачем цієї традиції є Кристіан Цаймерт. Його урок історії вимагає відповіді й любові до предмета. А насправді глядач не може не посміхнутися власним знанням і тонкому гуморові вчителя.
