Щоб довести наявність емпатії у гризунів, вчені примусили їх корчитися від болю. У мишей, яким продемонстрували муки особисто знайомих побратимів, збільшується чутливість до болю. За словами організатора експериментів професора Джеффрі Моджила з університету Макгілла, поведінка піддослідних гризунів свідчить про здатність до співпереживання — емпатії — у «нижчих» ссавців. Досі емпатію підозрювали, але не могли довести її наявність навіть у вищих приматів.
Емпатія — здатність уявити себе на місці іншого і зрозуміти його почуття, бажання, ідеї і вчинки. Термін було введено на початку XX ст. як еквівалент німецького Einfuehlung і аналогічно зі словом «симпатія». Використання емпатії є важливою частиною методів психологічного консультування, запропонованих американським психологом, одним із основоположників гуманістичного підходу Карлом Роджерсом. Засадами емпатії в тваринному світі є імітаційна поведінка.
Тонкість душевної будови мишей виявилася за наступних обставин, детально описаних на сайті часопису Science. Співробітники лабораторії генетики болю під керівництвом Моджила виявили, що знайомі одна з одною миші, які співрозташовані, тобто які мешкають по сусідству, більш гостро сприймали больові відчуття під час відповідного тестування, якщо бачили, що біль відчуває хтось із «сусідів», і менш гостро — якщо проходили випробування поодинці.
Дослідження вперше виявило «інфекційну природу емоцій», що поширюються від тварини до тварини подібно вірусу, і змалювало значення соціальних чинників у керуванні болем, повідомляє gazeta.ru. Отримані дані не тільки безпрецедентні в тому, що вони повідомляють нам про поведінку тварин. Зрештою, вони, можливо, допоможуть краще зрозуміти, що таке біль для людини.
«Нам вже відомо, що соціальна взаємодія відіграє важливу роль у поведінці, пов’язаній з хронічним больовим синдромом, — пояснює професор Моджил. — Тепер ми могли б пояснити механізм, який лежить в основі таких ефектів: чому нас так зачіпає і травмує те, що відбувається з навколишніми?»
Лікар Моджил — репатрійований канадець, «завербований» університетом Макгілла 2001 року з університету Іллінойсу. На попередньому місці роботи професору вдалося ідентифікувати залежну від статі генетичну схему, яка зумовлює, як чоловіки і жінки реагують на завданий біль. Загалом до кола наукових інтересів Моджила входить насамперед дослідження генетичних і екологічних впливів, які, об’єднуючись, керують больовими реакціями.
Близько місяця тому Моджил виступив з провокативною, на перший погляд, гіпотезою, в якій пов’язав звичку чухатися з індивідуальною здатністю терпіти біль.
Здатність терпіти біль, на думку професора, обернено пропорційна схильності до шкіряної сверблячки. Пояснюється така залежність генетично: якщо припустити, що біль і сверблячка закодовані в мозку як протилежності одне одному. Крім того, канадський дослідник виявив, що жінки в середньому страждають шкіряною сверблячкою на 23% частіше, ніж чоловіки.
