Фантастичний бойовик «Згадати все» (режисер — Лен Раян Вайсман) нагадує — тут не уникнути настільки поширеного порівняння — машину з корпусом лімузина і начинкою від «Запоріжця» брежнєвських часів. Режисура цього рімейку колись культової стрічки 1990 років — з явними ознаками зношеності (інакше кажучи — банальності) основних вузлів.
У 1990-му головну роль виконував Арнольд Шварценеггер, нині — Колін Фаррел. Сюжет залишився тим самим — усе відбувається у дистопічному світі, зруйнованому глобальною війною. У новій версії осередком цивілізації стає Об’єднана Британська Федерація, яка з традиційною зверхністю вичавлює всі соки з Колонії — Австралії. Головний герой, мешканець колонії на ім’я Даглас Квейд (Фаррел), працівник на фабриці з виробництва роботів-поліцейських, страждає від нічних кошмарів, і, аби відкоригувати свої видіння в приємніший бік, звертається до служби під дивною для англійського вуха назвою Rekall. З цієї миті його життя перетворюється на вибухове жахіття.
Спочатку все як належить. Події розгортаються захоплююче, Квейд б’ється не на життя, а на смерть з лютою метрополією. Деякі спецефекти, як, наприклад, падіння магнітомобіля на вулицю зі звичайними авто, мають шанси увійти до хрестоматій. Перегони і побоїща нагадують «П’ятий елемент», «Матрицю», екранізації «Бетмена» чи навіть класику футурологічної драми «Нірвана» 1997 років, але про це не встигаєш задуматися. Фаррел задовільно справляється з роллю, встигаючи в проміжках між бійками зіграти потрібні емоції, зокрема і відчай, страх, біль; обличчя в нього не настільки робототехнічне, як у його попередника.
На жаль, на середині фільм звертає на заїжджену голлівудську колію боротьби найкращого хлопця проти найгіршого. Режисерські рішення стають передбачуваними, дія — монотонною. Як наслідок — тривіальний фінал, що надто прикро після досить ефектного початку.
У режисурі і в драматургії «Згадати все» — слабка робота, але від остаточного провалу фільм Вайсмана рятує згадана вище суперечність між формою та змістом. Те, що тут приємно дивує, — переконливість речового середовища, опрацювання деталей — від посуду до інтер’єрів, від автомобілів до одягу. Особливо гарною є архітектура мегаполісів Федерації і колонії — запаморочлива стільникова структура, в якій не можна до кінця бути впевненим, де земля, а де штучне перекриття, рух відбувається одразу в багатьох напрямах, місцями здається, що самі вулиці оживають, розбігаються в діаметрально протилежних напрямах. Канали і реклама, що відбивається в них, джонки на воді поміж тротуарами, вулиці за сотню метрів над землею, балкони, дроти, сходи, потоки машин утворюють багатовимірний колаж, який сам по собі чудово відображає заплутану свідомість головного героя. А мовні дрібниці, як, наприклад, назва магазину «Электроника» правильною російською чи граматично спотворена реклама Rekall, додають цьому варіантові майбутнього зловісної достовірності. До речі, саме тому типовий хепі-енд тут недоречний — для такої реальності підходить неоднозначне, параноїдальне завершення, як у тій же «Нірвані»: ти не можеш бути впевненим остаточно, закінчився твій кошмар чи ні, ти граєш чи грають тобою — у світі симулякрів та імітацій, яким стало майбутнє, самі поняття пам’яті, реальності та ілюзії втрачають чіткість.
«Згадати все» не став великою кінематографічною подією, але вбудовані в нього важкі міражі становлять окреме видовище — і цим запам’ятовуються.
