Вони її назвали «Чомусь весна». Нині, коли надворі пізня осінь, коли насувається негода з холодними дощами, ви раптом поринаєте в буйство тонів пробудження і воскресіння. Зі стін галереї на глядача виливається то яскрава, то пастельна, то весела палітра фарб, що об’єднала картини під маркою «Майстерня братів Винників». Їх багато що споріднює — творчі принципи, наївна манера зображення, техніка виконання маслом та акриловими фарбами. І все ж художники дуже різні. Але є в їхній творчості об’єднуюча стилістика — постімпресіонізм, що характеризує експозицію, до якої Олег та Олександр (брати з дев’ятирічною різницею у віці) йшли різними шляхами. Обидва закінчили Харківське художнє училище, вчилися в Академії мистецтв, правда, старший Олег пішов після третього курсу і з головою поринув у творчість, а Олександр академію закінчив, вступив спочатку до молодіжної, а потім і до професійної Спілки художників.
Брати і раніше показували свої роботи — пейзажі, портрети, а також натюрморти — в спільних та колективних проектах, а від недавнього часу об’єдналися під однією маркою.
— Поки йшло навчання, жили ми в різних місцях, працювали окремо, — розповідає Олег Винник-Штеп (доповнення до прізвища — на честь хутора під Полтавою, де народився. — Л.Т.). — Одного разу вирішили створити творче об’єднання «Майстерню братів». Тим більше, що майстерні у нас дійсно є. Батьки залишили нам просторий будинок, в якому є всі умови не тільки для життя, але й для роботи. 2006 року там відкрили виставку. Картини вивішували скрізь — навіть на горищі та на огорожах. Загалом вийшло близько трьохсот квадратних метрів виставкової площі. Отож, заявили про себе.
— Ви з братом — перші художники в сім’ї?
— Професійні — так. Мама була простою робітницею без освіти, батько — водій, і досі працює по будівництву. Але є тітка, яка займалася ткацтвом килимів і створювала дуже цікаві речі в народному стилі. Двоюрідний дядько — дуже самобутній непрофесійний живописець, працює, що називається, для душі.
— Хто з вас генератор ідей? Чи багато що вдається втілити?
— Ідеї, як творчі, так і організаційні, переповнюють мене. Минулого року в Харкові, в галереї «Маестро», відбулася наша виставка «А осінь пізня —курка мов руда»: близько 120 робіт, присвячених пізній осені, були розвішані криво і навскіс, як листя, що опадає, а на підлозі лежало справжнє листя, і шелестіння під ногами відвідувачів створювало додатковий настрій. Зовсім інший настрій був у останньої виставки «Навколо сонця», яка проходила в січні цього року в Харківському художньому музеї.
— На виставці багато полотен із зображенням храмів.
— Люблю писати церкви. Я людина віруюча. Є церкви як, наприклад, Святогорський монастир, в які повертаюся багато разів у пошуках особливої світлої святості... Після будь-якого ескізу треба переключитися на щось інше. Хоч і малюю я їх у «мультяшній» манері, проте ставлення дуже серйозне...
У лютому ми плануємо представити результати київського пленеру. Це знову таки запропонований мною новий проект, у рамках якого працюють тринадцять художників (живемо на теплоході, замальовуємо на київській натурі те, що вдома кожен доведе до презентабельної форми).
