Він все ж таки не став комп'ютерною програмою з цифр і знаків, хоч як старалася анімаційна студія «Мельница». У Володимира Толоконникова все той же специфічний «важкий» погляд, який притягає і на фотографії студента Ярославського театрального училища, і в знаменитій ролі Шарикова в «Собачому серці» Бортка, і в новому фільмі Петра Точиліна «Хоттабич», пише novayagazeta.ru. Тільки тепер погляд став теплішим — так дивиться вчасно постарілий рокер, хуліган, який помудрішав...
«КАЗКА-БУВАЛЬЩИНА ДЛЯ ДОРОСЛИХ»
— Тепер Хоттабича як перевіреного дегустатора запускають у світ інтернету, також ще не до кінця освоєний і сконструйований як оптимістичний світ безмежних можливостей. Чи вірите ви в цей прекрасний новий світ?
— Вір не вір, час змушує вірити в нове, час швидких рухів. Комп'ютер став життєвою необхідністю, він тепер потрібен як повітря. Зараз спілкуюся з інтернетом з допомогою сина, але на цьому не зупинюся — я ж бачу, що моїх дітей від комп'ютера за вуха не відтягнеш, значить, і мені туди потрібно.
— Жанр «Хоттабича» визначили як «казка-бувальщина для нових дорослих».
— На плакатах написано «молодіжна інтернет-комедія». Визначати жанр — доля тих, хто пише. Наша справа — грати, створити такий образ, щоб він відповідав часу. А словосполучення — це не моє.
— Володимире Олексійовичу, що за амплітуда у вас така шалена — то недолюдка Шарикова, то надлюдину, джина, граєте?
— Ну знаєте, такого недолюдка раз у житті випадає грати. І, хоч як крути, все одно про нього доводиться говорити. Моє надзавдання завжди — добрий сценарій чи поганий, недолюдок чи надлюдина — щоб людяно виходило, пізнавано.
— Глядачі знають вас за булгаковським «Собачим серцем», а ви багато грали булгаковського Мольєра.
— Пощастило! Вдруге з Булгаковим зустрітися довелося. Такий успіх! Адже є стереотип героя, а я себе до героїв не зараховую. Маленький, плюгавенький. Який я Мольєр? Мольєр — фігура неоднозначна, він і директор театру, і драматург, і актор, і придворний слуга. Багато чого в цьому образі потрібно було нагромадити. І ми з режисером Юрієм Коненкіним намагалися показати внутрішнє життя артистичного світу. Це наше рідне. І я підміряв під себе, під наші місцеві артистичні перипетії — й хороша була «Кабала святенників»... Зараз герой повинен бути гарним, високим, щоб його видно було. Але я ось Квазімодо грав — великого, фізично сильного дзвонаря. І глядачів це не шокувало. Чому? Бо все одно річ не в зрості, а у внутрішньому житті людини. Коли пісня Belle пішла в народ, ми виставу вже років зо п'ять як не грали.
— Ви ось на себе наговорюєте, а ви ж у відмінній формі!
— Є можливість — довго сплю. Такого немає — встав за розкладом, зробив зарядку. Спеціально на тренажери не ходжу, не накачуюся, не бігаю. Якби палив поменше — ще б краще виглядав. Акторові не можна палити — голос, дихання. На зйомках чекаєш на свій кадр, суцільні очікування — палиш, а що робити? І в театрі всі палять, молоді й старі.
— А це правда, що виклик на проби у фільмі Бортка ви отримали в той же день, коли вас затвердили в театрі на ту ж роль?
— Правда. Це майже містичний збіг. Не такий уже я розгеніальний, що лише я повинен був зіграти Шарикова. Коли мене викликали на перші проби в Пітер, я навіть ще не читав повісті, її щойно було надруковано в часописі. А в той день, коли в театрі я отримав розподіл на роль Шарикова, мені зателефонували і сказали, що мене затверджено на цю ж роль у фільмі Бортка. У випуску вистави я участі не брав, увійшов до готової вистави. У театрі я можу «відв'язатися» і «додати», там і потрібно додавати, але в кіно органіку має бути знижено. Коли я озвучував собаку (чим насправді дуже пишаюся), Бортко мене тримав: «Ніяких собак, нічого!».
А які були статті після виходу фільму! «Як можливий мат у картині, «так твою мать» або «сука»? Начебто це там найголовніше. Дивіться, як цікаво виходить — рукопис «Собачого серця» 50 років під сукном пролежав. Пройшло 50 років — і зняли фільм. І ще один такий же збіг — перший «Старик Хоттабич» був знятий 50 років тому! Хіба це не містика? Очевидно, мій творчий цикл — 50 років. У нашому Алматинському театрі драми, де я працюю, вистава «Собаче серце» пройшла 120 разів, потім її зняли з репертуару. Шкода! Можна було її залишити для історії, грали хоча б раз на три місяці, й, гадаю, глядач би її дивився. Йде ж «Собаче серце» Яновської в ТЮГу!
— Що про вас написано в Булгаковській енциклопедії?
— Там світлина з фільму, момент ловіння котів. І підпис: «Володимир Толоконников у ролі Поліграфа Поліграфовича Шарикова». Мені одного шкода — що мама моя не дожила до «Собачого серця». Вона завжди в мене дуже вірила. Але, на жаль, бачила мене лише в одній, дуже хорошій виставі «Прийшов чоловік до жінки». Вона жінка була проста, але з великими артистичними задатками. Співала добре. Голос у неї такий сильний був, що одного разу навіть скло лопнуло, коли вона заспівала... Я б усе віддав, якби мені сказали, що там, на небі, вона знає, що в мене в творчості все склалося добре.
«МІЙ ХОТТАБИЧ ВИДАВИВ ІЗ СЕБЕ РАБА»
— Книжка про старика Хоттабича — це книжка про «халяву»?
— Ну, тоді російські народні казки про Ваньку-дурня також про халяву: всі йому допомагають, лише він не працює. У дитинстві про це не думаєш... Добро — ось що головне, а не халява. Хоттабич робить добро, а не халяву. Він же говорить — я не можу вбити, не можу змусити любити або розлюбити. Він джин-то джин, а зла не робить. Ось якщо вам зараз дадуть парасольку, щоб ви не промокли дорогою до зупинки, — що це, халява чи добро? Гадаю, що добро. Важливе ось яке питання: потрібен фільм чи ні? Гадаю — потрібен! Раз час такий, молодь за комп'ютерами годинами псує зір, не витягнеш їх — значить, потрібен фільм про них. Адже як Гена, хакер, чинить? Ви зверніть увагу, Гена — відмінний хакер. Він може через Мережу зламати будь-який банк світу. Але зламує сайт Microsoft і нічого там більше не чіпає. Просто малює задницю й радіє. Чому про це не говорити?
— Ви багато граєте в дитячих виставах — лісовиків, левів, кроликів, бармалеїв. Ваш Хоттабич — серед цих… істот?
— У казках я граю досі й не гребую цим. Деякі наші майстри вважають це негідним, а я — ні. Звичайно, я був зачарований фільмом Казанського — тим, наприклад, як Хоттабич морозиво їв, обжерся ним жахливо… І мені важливо — зачаруються моїм Хоттабичем сьогоднішні діти, як колись я? Я ж їм щось добре передам? Чи вони запам'ятають лише, як я палець показую? Чорт його знає! Але кілька зворушливих моментів у картині є.
— За шкалою сьогоднішніх цінностей ваш Хоттабич крутіший. Він проходить три рівні комп'ютерної гри як досвідчений геймер. Тоді як Хоттабич Казанського придатний лише для того, щоб працювати в цирку.
— Час крутіший, час інший. Мій Хоттабич видавив із себе раба, йому набридло багато років виконувати чужу волю. Він, виходить, герой… А потім знову потрапляє в глек. І вже звідти — в інтернет. Там, у інтернеті, він знаходить своє щастя і нарешті знаходить свободу. Ну й що, що його кохання на ім'я Киця виявилася програмою-роботом! Хоттабич іде до неї також як програма.
— Тобто свободу можна знайти і в цивілізації?
— Принаймні в Мережі можна не виконувати чужу волю.
ДОВІДКА
Актор Володимир Толоконников народився в Алмати. Закінчив Ярославське театральне училище. 1973 року вступив до Драматичного театру ім. М. Лермонтова в Алмати й досі там працює. Одружений, має двоє синів: Інокентія та Родіона. Роль Шарикова з «Собачого серця» Володимир Толоконников пам'ятає напам'ять... У театрі ім. М. Лермонтова переграв багатьох «істот» — лісовиків, бармалеїв, джина, людину-собаку, завжди переконливо їх олюднюючи. Лауреат Держпремії РФ. Від президента Казахстану Назарбаєва 2005 року отримав звання «Алтин Адам» — «Людина року».
