Єдиний в Україні фестиваль античного мистецтва дає можливість повернутися обличчям до давнини, почути її могутнє звучання у вічності, відчути її непозбутню енергетику. У нашій країні багато місць, славних своєю історією і культурою, але Крим — концентрація античності і тут найкраще відчувається дихання живої Антики. Дев’ять років існує у Східному Криму, в Керчі Міжнародний фестиваль античного мистецтва «Боспорські агони». У Стародавній Греції проходили агони — змагання, в яких боролися за звання кращого і в спорті, і в мистецтві, прославляючи силу і могутність Боспорського царства. На сучасній території цього царства і існує зараз фестиваль «Боспорські агони», створений зусиллями співробітників Керченського Фонду «Боспор», які прагнуть відроджувати і популяризувати рідний край. Автор ідеї і творчий натхненник цієї грандіозної акції Тетяна Умрихіна, нині заступник голови Ради міністрів АР Крим, разом зі своїми однодумцями, цього року вирішила розширити рамки «Боспорських агонів» і задіяла крім Керчі інші міста кримського півострова. В «агонах» брали участь представники різних конкурсів — літературного, музичного, музейного, кінематографічного, бардівської пісні, образотворчого і фотомистецтва і основного, театрального конкурсу.
Чудовим подарунком глядачам Керчі, де за традицією відбулася масштабна церемонія відкриття IХ «Боспорських агонів», що проходить біля підніжжя легендарних Митридатських сходів, стали вистави: «Антигона» Софокла Московського Театру Музики і Поезії під керівництвом Олени Камбурової за її участю, «Сарданапал» Дж.Г.Байрона Московського театру «У Никитских ворот», пародійно-сатирична вистава «Необыкновенный концерт» Центрального театру ляльок ім. С. Образцова, «Ночная симфония» Б. Барського Одеської комік-трупи «Маски».
Програма театрального конкурсу проходила в Євпаторії. У програмі було представлено 9 вистав з України, Білорусі, Польщі, Азербайджану. Вистави гралися різними мовами, але їх об’єднала мова мистецтва. Нею легше за все звертатися до глядачів, найлегше достукатися до їхніх сердець.
У IХ «Боспорських агонах», крім античної тематики, були присутні вистави, наближені до неї. Але, незважаючи на різницю драматургічного матеріалу, у всіх виставах можна було знайти об’єднуюче начало. Це тема — людина і влада, в тому або іншому трактуванні чи інтерпретації. Виявляється, саме вона залишається актуальною для сучасності з тих давніх, античних часів.
Одним з перших звернувся до художнього дослідження цієї теми Софокл. Етичний двобій Антігони і царя Креонта («Антигона»), що розпочався ще з античних часів, не знаходить розв’язання і до наших часів. Яка слабка людина! Але якими ж сильними є окремі представники людства! І в цьому є вічний паросток надії на перемогу добра над злом. Ще один варіант погляду на владу — в трагедії «Цар Едіп» Софокла у виставі Бакинського камерного театру. Внутрішня структура вистави і її зовнішня атрибутика зумисно відводять глядача від відчуття давності подій, що відбуваються. Творці вистави наполягають на позачасовості сюжету і зводять на п’єдестал моральності людину, що «жадає правди більше, ніж влади і щастя». Головне прагнення царя Сарданапала («Сарданапал») — зберегти владу, утримати її будь-якою ціною, незважаючи ні на що і ні на кого. Так само потрібна влада і можливості, що відкриваються завдяки їй, римській цариці Мессаліні з вистави «Химера» Н. Неждани Київського ТЮГу на Липках. Природа людей, якi прагнуть до влади, оголюється тут до межі, мораль і моральність для них — пустий звук. Надумана перевага одних людей над іншими, внутрішня глухота і небажання почути проблеми інших людей яскраво продемонстровані у виставі «Дилижанс» Л. Філатова за новелою Мопассана «Пишка» Кримського російського драмтеатру ім. М. Горького і «Одинокий Запад» М. Мак-Донага Гродненського драмтеатру. Своєрідно інтерпретував твір Сервантеса «Дон Кіхот» колектив Кримського українського музичного театру, вирішивши його у формі класичної балетної вистави. За звичаєм безглуздий Дон Кіхот тут ще смішніший, але свої зусилля він скеровує не на боротьбу з ві тряками, а на допомогу закоханої дочки шинкаря в Барселоні. На хлопчиська Матіуша з вистави «Король Матіуш» Я. Корчака Театру юного глядача «Діти Заглембія» (Польща) влада звалилася цілком несподівано. Як виглядає можливість управляти людьми з погляду дитини і які пріоритети ставить вона у вирішенні державних питань? На великому двохметровому троні Матіуш виглядає розгубленим горобцем, але чистота його дитячої душі може створити диво. Разючим контрастом з ним є дорослі міністри, які не уявляють свого життя без державних портфелів і крісел. Режисерське рішення так і примушує їх бігати по сцені, не відриваючи від себе крісел, що дарують владу. Історія, розказана у виставі «Мой ангел Анна» Сімферопольського театру «Улыбка Пьеро», про час, здавалося б, недавній. Доля адмірала Олександра Колчака, історія його кохання до Ганни Тимеревої розгортається на тлі трагічних подій російської історії у вихорі боротьби за владу білогвардійців і більшовиків.
Вистава «Сестры Психеи» Мінського республіканського театру білоруської драматургії, що отримала Гран-прі IХ «Боспорських агонів» репрезентувала яскравий, образний і емоційний погляд на тему — людина і влада. Сюжет з давньогрецької міфології про дочок короля Хірама, повелителя маленького королівства Геліка на околиці Еллади — Ате, Іфіде і Психеї розказано сучасним білоруським драматургом Сергієм Ковальовим як притча про конфлікт розуму, почуттів, кохання і віри. Виставу вибудовано за зразком грецьких трагедій з явним пріоритетом головних героїв і обов’язковим оточенням, своєрідним античним хором, що коментує події і виступає протидіючою ланкою. Три сестри по-різному розуміють життя, відносини з навколишнім світом, почуття прихильності. Насильство в дрібницях переростає в глобальну тиранію і втрачаються людські орієнтири добра і справедливості. Виставу вирішено в чорно-білій графічній сценографії, що робить акцент на боротьбі чорного і білого у стосунках людей. Біла тканина, що розмотується і заповнює сцену легкою хвилею, що шамотить, винахідливо трансформується в різні візуальні образи. Асоціація руху цієї білої вузької смуги тканини з ниткою Аріадни, яка немов веде нас канвою подій, додає дійству масштабність і образну метафоричність. Вистава багатопланова, що дає поживу уяві і розуму.
Ось така палітра театральних інтерпретацій, античних і не дуже, була презентована на IХ «Боспорських агонах». Гадаю, не тільки у мене, а й у всіх уважних і думаючих глядачів виникло питання — якщо в античній людині боролися людина і звір, чи подолала всередині себе цього звіра людина подальших епох, наш сучасник? Як не хочеться, щоб це питання залишилося риторичним…
КОМЕНТАРІ
Олена КАМБУРОВА, художній керівник Московського театру музики і поезії:
— У всі віки і часи художники творили свою історію, вона йшла паралельно з історією воєн, завоювань, насильства, політики, іноді вони перетиналися, іноді ні, але творчість, культура не може не впливати на те, що відбувається в суспільному житті. Я виросла в Україні, вчилася у Києві, мої предки — маріупольські греки, я не уявляю можливим відділити Україну від себе. І таких людей, як я, безліч. Напевно, пройшло ще дуже мало часу, щоб ми змогли усвідомити, що Київ, Крим, Ялта, Керч — це щось окреме, закордонне. У моїй свідомості це все єдине. І ось цей фестиваль має величезне значення в плані якраз об’єднання. Політики можуть говорити про що завгодно, а ось тут — реальне відчуття того, що можна забути, з якої ти країни. Неважливо, звідки ти, коли розмова йде мовою творчості, емоцій, мовою театру. Тут об’єднання відбувається поза часом і простором, це — одна велика територія мистецтва, освячена античністю.
Олександр ЄРМАЧКОВ, міністр культури і мистецтв АР Крим:
— Мені доводилося брати участь у проведенні безлічі фестивалів, я знаю, що таке провести великі солідні акції. І ось я бачу, як невелика група молодих людей, справжніх ентузіастів зуміла підняти і провести «Боспорські агони». Велика подяка їм за це. Чи має фестиваль «Боспорські агони» бути тільки античним за тематикою? Я вважаю, що все ж багатшою буде його палітра, якщо ми дотримуватимемося девізу: «від античності до сучасності». На мій погляд, це привабило б до нього більше глядацької молоді. Безсумнівно, хотілося, щоб друзів і меценатів у фестивалю додавалося, це сприяло б збільшенню його можливостей, розширенню географії.
Марк РОЗОВСЬКИЙ, художній керівник Московського театру «У Никитских ворот»:
— Фестиваль «Боспорські агони» — справжнє свято античного мистецтва. Мені трохи шкода, що наша вистава опинилася серед почесних гостей, а не в конкурсній програмі, для нас це було б ще цікавішим. Я в захопленні від задуму цього блискуче придуманого фестивалю. Мені здається, що ось саме цю чистоту ідеї, хоча це надто важко, треба дбайливо зберігати. Зрозуміло, що непросто набрати достатню кількість гідних вистав на античну тему, але саме цим фестиваль унікальний в усьому світі, цю цінність треба обов’язково зберегти, намагатися утримати його від «розмивання» іншими виставами, не дати йому перетворитися просто на черговий театральний фестиваль. Цей, як модно зараз говорити, бренд має бути збережено будь-якою ціною, а людина, що придумала створити такий фестиваль на цій землі, має отримати найголовніший приз.
Василь ЛАНОВОЙ, народний артист Росії:
— Звернення до давньої цивілізації культури — це те, чого катастрофічно бракує в сучасному перебігу нашого життя, затьмареному бездумним і безглуздим споживанням телевізійної продукції. Сьогодні не можна не говорити про деградацію культури на всіх рівнях і ось цей фестиваль — як ковток свіжого повітря. Його організатори немов зупиняють нас на льоту — люди, звертайтеся до цієї давньої культури, користуйтеся її плодами, підносьтеся у своєму розвитку, ставайте кращими і чистішими!
