«Кохання та мотоцикли» — сама назва виставки налаштовує на історію про свободу, почуття, пригоди. Мотоцикл стає сценою, на якій розгоряється конфлікт чоловіка та жінки. Сам проект є певною присвятою батькові художника. Виставку організовує галерея ЦЕХ, але оскільки вона з технічних причин зараз не може приймати гостей, експозицію розмістили в іншій столичній галереї — Art 14. Проект підтримало Посольство Словацької Республіки в Україні.
«Мій батя був фанатом мотоциклів. У вісім років, коли закінчував другий клас, я вперше проїхав з ним на «Харлеї», — згадує Микола Білоус. — У батька були всі можливі мотоцикли, щоправда, трофейні: BMW, «Цундап», усі види радянських, угорський «Паноннія», чеські «Ява 300» і «Ява 150». А сам він був музикантом, грав, здається, на будь-яких інструментах, мав абсолютний слух — талант! Ми з ним багато їздили, і він ще в дитинстві прищепив мені відчуття романтики і свободи. Це допомагає мені жити, тому дуже вдячний батькові».
Для Миколи Білоуса на першому місці — не сюжет, а техніка, кольорове рішення. Митець прибирає чорний із основної композиції, робить його «повітрям». Завдяки цьому з’являється ефект театральності, наче тло занурене в темряву, а передній план освітлений. Базовий тон у картинах Білоуса подібний на хакі, є сумішшю трьох основних кольорів — червоного, жовтого та синього. Відкриті кольори художник накладає тонким шаром, як у каліграфії, завдяки чому досягає певної гармонізації зображення.
«У моїх роботах немає часу доби, одразу — і ніч, і день. Я боровся з чорним, бо це колір-катастрофа, дуже потужний, сакральний. Прибрав його на тло — в цьому і космос, і трагізм життя, й декоративність», — каже Микола Білоус. Свій творчий метод художник сформував давно, але продовжує його вдосконалювати, експериментує з відтінками. Так, у «Коханні та мотоциклах» з’явилися кілька нових тонів синього, червоного та зеленого. Засновник галереї ЦЕХ Олександр Щелущенко зазначає, що навіть виникла певна орнаментальність синього.
Вагомий складник творчості Миколи Білоуса — свобода. Певно, окрім впливу батька і практики, тут велику роль відіграє життєвий досвід митця. «Ким я тільки не працював! Коли мені кажуть, що я художник, дивуюсь. Був кочегаром, токарем — маю четвертий розряд, докером — коли ним був, їздив аж до Анадиря, — ділиться Микола Білоус. — Але щодо освіти — у мене не було на думці нічого, крім художнього училища та інституту. Закінчив Кримське художнє училище імені Самокиша, потім — Харківський художньо-промисловий інститут. У Харкові була неймовірна школа, все дуже демократично. І ще мені завжди щастило на людей, завжди траплялися нормальні».
Зараз Микола не їздить на мотоциклі, хоча не відкидає того, що колись знов ганятиме на байку. Каже, що сприймає цей вид транспорту краще за автівку, яка не дає відчуття вітру при їзді. Цим відчуттям художник ділиться через свої нові картини.
Побачити виставку «Кохання та мотоцикли» можна до 15 січня в київській галереї Art 14.
