Нагадаємо, у №198 «День» писав про старт творчого проекту «Усі симфонії Лятошинського». Нещодавно серед виру подій мистецького життя в Україні у Києві відбулася акція особливої історичної ваги — Національний симфонічний оркестр під орудою диригента Володимира Сіренка розпочали проект «Всі симфонії Бориса Лятошинського». У Національній філармонії, на жаль, при напівпустій залі прозвучала Перша симфонія класика. В оточенні таких шедеврів світової музики, як скрипковий концерт Г. Венявського та увертюри до знаменитого «Тангейзера» Р. Вагнера, твір Б. Лятошинського прозвучав наче вибух — такою енергетичною зарядженістю, силою емоційного впливу, масштабністю і величчю задуму постав цей твір молодого 23-річного композитора — на той час випускника Київської консерваторії по класу композиції Р. Глієра.
На партитурі Першої симфонії стоїть всього на всього опус № 2, але в чудово скроєній композиції, її драматизмі та романтико-патетичній зарядженості відчувався дух тієї непростої епохи з її кульмінаційними вибухами та тривожними надіями, болісними розчаруваннями та оптимізмом сподівань. Пройшло всього шість років після смерті фундатора української музики Миколи Лисенка, але Перша симфонія Лятошинського відкривала для національної культури новий історичний відлік часу — виходу на європейські обрії. Долю цього твору, як і мистецької спадщини великого maestro, ми по-справжньому починаємо оцінювати тільки зараз.
Майже всі симфонії Б. Лятошинського (а їх п’ять) мали непросту долю, іноді з муками «пробираючись» до слухача. Ранні твори композитора датовані 1915 роком, Перша симфонія — 1918-го, на останньому опусі стоїть дата 1968 рік. Більш як піввіку пролягли кривавою межею по життю і творчості цього покоління — від короткого часу Відродження 1910—1920 років, через Розстріляне Відродження 1930-х, світові війни, політичні перевороти, грізні сорокові — до епохи «відлиги» та «шістдесятництва». Вперше для української музики зазвучав голос Прометея ХХ століття — такими життєстверджуючими, стражденними, але нескореними були ідеї творів майстра. Але, як справедливо зазначав Є. Маланюк, «геній поневоленої нації — завжди скалічений Прометей». Творчість композитора була на трагічному вістрі. За валом середньостатистичної, ура-патріотичної продукції, вульгарного соціологізма, лжетеорій безконфліктності, величні концепції рівня художньої цінності «Гімалаїв» Реріха або «Звенигори» Довженка були за рамками псевдоконтексту епохи.
Першій симфонії композитора судилося бути народженою на перетині двох епох та віддзеркалити тенденції початку віку, який супроводжувався трепетними надіями та сподіваннями. Адже саме вона стала узагальненим концентрованим виразом світовідчуття митця. Особливий романтичний настрій її музики поставав із підвищеної температури того непростого часу, його емоційної снаги, пориву, протестуючого тону і збудженого пафосу. Симфонія сповнена відчуттям романтично-піднесеного сприйняття життя, пронизана блоківсько-скрябінськими інтонаціями емоційного пориву. В активному авторському вислові Першої симфонії відчутні масштабність осмислення глибинних настроїв і переживань. Сьогодні з впевненістю можна стверджувати, що в Україні народився митець глибокої пророчої сили. Але, на жаль, ані тоді, ані в подальші роки зайняти своє місце серед подібних творів свого покоління — С. Прокоф’єва, Д. Шостаковича, К. Шимановського, І. Стравінського — Б. Лятошинському не судилося. Перші симфонії, написані цими композиторами знає весь світ, вони звучать у виконанні найвидатніших диригентів Європи і Америки, а ми пізнаємо свої надбання з майже сторічним запізненням.
Епістолярна спадщина Р. Глієра — Б. Лятошинського залишила нам непросту історію виконання цього твору. «Пишу Вам в досить неприємний для мене момент, — жаліється Р. Глієру Б. Лятошинський, — вчора повинна була виконуватись моя симфонія в Купецькому (нині це філармонія. — М. К.), але нічого з цього не вийшло» (лист від 1 вересня 1922 року). Молодий композитор кілька місяців просив поставити симфонію в один із концертів літнього сезону. Дирекція нібито обіцяла, але, виділивши одну репетицію, на якій за пультом стояв сам автор, подальший процес її вивчення припинила, посилаючись на нестачу грошей. «Музикантам вона (симфонія) дуже сподобалась, хоча знайшли її достатньо непростою», — продовжував у тому ж листі до Р. Глієра Б. Лятошинський. Так на половині процесу до слухача, твір був зупинений. Пройшло кілька років, але композитор так і не зміг добитися виконання довгоочікуваного твору. Як от в одному з листів Р. Глієра з Москви від 10.ХІ.1925 року Б. Лятошинський читає: «...в якому вигляді знаходиться Ваша симфонія? Готуйте добре написаний матеріал — від цього залежить добре розташування музикантів, а значить і виконання. Згодом обов’язково виконаю Вашу симфонію». Слухняний учень взявся за роботу: «...на випадок, якщо би Ви вирішили заграти мою симфонію, я зараз її трохи удосконалив» (25 червня 1926 рік). Борис Миколайович робить в кожній частині купюри (тобто, скорочує матеріал), вилучає, на його погляд, нецікаві «розхолоджуючі» увагу слухача місця, додає нові мотиви, замість тих, що «набридли» своїми повторами. Всі зміни в партитурі композитор акуратно вносить в партії кожного інструменту оркестру.
У червні 1926-го Р. Глієр блискуче поклав край цій сумній історії: скориставшись приїздом до Києва на свій авторський концерт, Рейнгольд Морицевич поставив симфонію учня в програму і реалізував мрію — Перша симфонія прозвучала.
За вісімдесят п’ять років (!) свого існування Перша симфонія актуалізувалась двічі, але, на жаль, після смерті композитора. Борис Миколайович не почув більше за життя свого твору, з причин шквалу критики всієї його творчості 1920-х років у наступні десятиліття, а найголовніше — розправи над його наступними симфоніями. Б. М. Лятошинський був одним із тих видатних митців, по кому ідеологічні «катюші» вдаряли найболючіше.
Виконана Національним симфонічним оркестром під орудою Володимира Кожухаря 23 вересня 1970 року в Національній філармонії, Перша симфонія «мовчала» ще довгих 40 років! Диригент знайшов таку фонічну збалансованість усіх оркестрових груп, що звучання було масштабним і передавало найменші відтінки цієї різновекторної партитури.
Що ж треба зробити, щоби після останньої блискучої інтерпретації цього епохального твору Володимиром Сіренком, Перша симфонія вийшла за межі України, потрапила до рук інших диригентів не з України, симфонічних оркестрів європейських країн? Так приходила всесвітня слава після виконання Першої симфонії до Шостаковича — партитуру запросив Малько, Вальтер, Стоковський, Тосканіні, Клемперер. Ім’я молодого композитора стало відомо за кордоном.
Одне втішає: оркестр і його maestro задумали проект, якому передувала велика підготовча робота — видану видавництвом «Музична Україна» партитуру звіряли з авторським рукописом (з цим уважно і професійно впорався Олег Маринченко) і тільки після цього розпочалися репетиції.
А 21 грудня на меломанів очікує нова зустріч зі спадщиною класика — прозвучить Друга симфонія, історія створення і виконання якої вражає своїм драматизмом.
