Минулого уїк-енду в невеликому, мальовничому містечку Кам’янець-Подільський, розташованому за 102 км від Хмельницького відбулися «Дні вірменської культури».
До Кам’янця з’їхалася досить численна вірменська громада з усієї України, а також Посол Вірменії в Україні Армен Хачатрян, Голова Української Єпархії Вірменської Апостольської Церкви архієпископ Григоріс Буніатян, перший віце-президент Спілки вірменів України Ашот Аванесян і багато інших почесних гостей, яких привітно зустрів мер міста Олександр Мазурчак.
Нагод для зустрічі було безліч. По- перше, Спілка вірменів України святкує своє 4-річчя. По-друге, в недавно відкритий у міській Ратуші «Музей грошей і Магдебурзького права» пан Посол подарував дві монети: на згадку про землетрус у Вірменії 1988 р. та пам’яті героя вірменського етносу Давида Сасунського. По-третє, мер урочисто заявив, що почалося відродження колись найбільшого в Кам’янці вірменського храму, підірваного в 1930 тіроки. Це було непросто, як зазначив мер, оскільки донедавна у вцілілій дзвіниці розташовувалася українська православна церква. Але тепер в архівах знайдені креслення, очищена від сміття територія, розкопані підземелля церкви, приведений у порядок вірменський квартал. Навіть поставлений й освячений поряд із руїнами храму Хач Кар (Хрест Камінь), присвячений 90-річчю геноциду вірменів 1915 року. А подібні пам’ятні знаки ставлять лише у виняткових випадках: вони зроблені, як правило, руками кращих майстрів, і їхній орнамент ніколи не повторюється, хоча сьогодні їх існують десятки тисяч. Хач Кари стоять і в багатьох містах України, де є великі вірменські громади та де почалося відродження духовного життя цієї стародавньої нації, що почала переселятися до нас ще за часів Київської Русі — у Львові, в Криму, Одесі, Харкові та багатьох інших містах.
Що ж спонукало вірменів переселятися на українські території? Відповідь треба шукати в історії, в тих часах, коли Вірменія була завойована арабами та турками-сельджуками. І якщо перші вірменські колонії з’явилися в північному Причорномор’ї в стародавніх торгових центрах, то внаслідок антивірменської політики Візантії в ХI ст. переселення тривало вже на Поділлі в такі міста: Кам’янець-Подільський, Могилів-Подільський, Жванець, Калюс, Сатанів. Уже в XIII—XVIII ст. на західноукраїнських землях існували 20 вірменських поселень. Перші відомості про вірменську громаду в Кам’янці-Подільському з’явилися наприкінці XIV ст. Протягом наступних чотирьох століть вірменська громада Кам’янця залишалася найбільшою не тільки в Україні, а й у всій середньовічній Європі: на території міста завбільшки в 120 гектарів проживала третина всіх вірменів, які переселилися в Україну. Вже в 1775 році тут нараховувалося 1800 осіб. Для тих часів це величезна цифра.
Після великих військових заслуг міста-фортеці, Кам’янець у 1432 році став королівським містом, а трохи пізніше — центром Подільського воєводства Польського королівства. А в світі про Кам’янець-Подільський мандрує слава, як про «східний редут європейської цивілізації»: через нього з Києва пролягав шлях на Балкани. Слід зауважити, що до цього часу Кам’янець уже володів магдебурзьким правом, також користувалися правом самоврядування українська, вірменська та литовсько- польська громади. Вірмени успішно торгували й тому в 1374 році отримали купецький привілей, а в 1398 — церковну (в селі Кубачівка вірменська церква вже діяла з 1575 року. Також вірменські церкви були в містах Жванець і Студенець). У 1496 році подільським вірменам дозволили чинити суд, згідно з вірменськими законами та через свого війта. Кам’янець завжди був на рубежі християнського та мусульманського світу, сучасники називали його «оплотом християнства». Водночас це місто було важливим посередником у торгівлі Європи з Азією і само мало славу великого ремісничого центру. Кам’янецькі вірмени домінували у зовнішній торгівлі, насамперед зі Сходом, бо отримували пільги в торгівлі від польських королів, молдавських керівників і турецьких султанів. У XVII столітті місто вельми змінилося. Почалося бурхливе будівництво: Кам’янець нараховував 11 православних церков, 9 римсько-католицьких і 4 вірменські храми, в старій фортеці постійно знаходився великий військовий гарнізон. У цьому будівельному бумі особливо вирізнилася вірменська громада: саме їм належить заслуга будівництва відмінних доріг, добротних і чудових архітектурних споруд — Георгіївського храму, храму Діви Марії, Вірменського колодязя, Судового вірменського дому та Вірменського торгового дому, одного з найбільших пам’ятників міста — храму св. Миколи. Кам’янецькі вірмени також займалися і внутрішньою торгівлею: на початку XVII ст. у місті існували 4 вірменські цехи. Крім цього, чимало кам’янецьких вірменів перебували на королівській службі: перекладачами, дипломатами, збирачами податків. У Кам’янці існував вірменський магістрат, вірменська школа, жили і працювали письменники й історики: автор відомої «Кам’янецької хроніки» Тер Ованес, автори «Історії Хотинської війни» Ованес і Степанас та багато інших. Сьогодні ж тут офіційно проживають близько 60 сімей, а точніше 1200 — по всій Хмельницькій області.
«Дні вірменської культури» в Кам’янці-Подільському влада міста хоче перетворити на щорічне традиційне свято (мер міста розповів, що на щорічному фестивалі культур, вірменська громада найактивніша та найдружніша). Тому Посол Вірменії в Україні пан Хачатрян повідомив, що до кінця місяця офіційно назвуть місто-побратим Кам’янцю у Вірменії. Поки що він не назвав його, але натякнув, що це буде найдавніше та найунікальніше місто. Не менш унікальний за «місто-диво» Кам’янець. Один день вірменської культури в Кам’янці-Подільському зміг вмістити в себе безліч подій: Св. Літургію на території зруйнованої вірменської церкви та покладання квітів до пам’ятника загиблих у Великій Вітчизняній війні, серед яких багато вірменів-подільчан, концерт камерної, фольклорної музики, молодіжного ансамблю пісні і танцю «Айренік» і експозицію дитячого малюнка під відкритим небом, фотовиставки Спілки вірменів України, виставки предметів давньовірменського начиння, демонстрацію вірменської кухні і народні гуляння зі святковим банкетом, який вінчав величезний торт із українським і вірменським прапорами з найсмачнішого крему, та феєрверк. До речі, столи накривали просто на Ратушній площі, яка перетворилася на один день на «вірменський дворик», і до свята змогли прилучитися не лише жителі та гості міста, а й численні туристи з Польщі і навіть з Америки.
