У 2010 році в столиці Індії Делі пройдуть ігри Британської співдружності — своєрідна олімпіада для Великої Британії та країн, які були колись її колоніями. Злі язики стверджують, що заради того, щоб чистота й порядок в Делі справили гарне враження на гостей, влада міста готова забути вікові релігійні традиції Індії й вигнати з міста священних тварин, які здавна мешкають поруч із людьми: слонів, мавп і, звичайно, корів, пише lenta.ru. «Корови священні. Вони — втілення доброчесності», — так написано в «Рігведі», збірці індійських релігійних гімнів, деякі з яких датуються серединою другого тисячоліття до нашої ери. Відтоді сповідникам індуїзму заборонено їсти коров’яче м’ясо, вбивати корів або здійснювати над ними будь-яке насильство. Корови без страху гуляють індійськими містами, у Делі їх заборонено вбивати законом. Іноді поряд йде погонич або погонниця, які за невелику монетку дають бажаючому трохи трави, щоб погодувати священну тварину. Це — благословення.
Але, як водиться, є й інший бік медалі. Делі — велике місто з розгалуженою транспортною системою. Безхазяйна худоба, що бродить дорогами, відпочиваюча на проїжджій частині, стала для нього серйозною загрозою. Індійські корови мають мирний характер, але легко шаленiють через неминучий дорожній шум. Із їхньою участю відбуваються серйозні дорожні випадки, через них трапляються багатокілометрові пробки. Влада Делі говорить про це не більше не менше, як про «коров’ячу загрозу». І по можливостi з нею бореться.
У 2005 році за кожну спійману безхазяйну корову була обіцяна винагорода близько 23 фунтів стерлінгів. Цей захід призвів тільки до того, що власники здавали власних корів, отримували винагороду, а після цього вимагали корів назад. У 2006 році в горло спійманої худоби стали вкладати мікрочіп. Передбачається, що, провівши сканером по животу знову виявленої корови, службовці дізнаються персональний номер худоби та ім’я господаря. Згодом і від цього заходу відмовилися.
Цього року влада Делі подала на розгляд Верховного суду Індії новий план. Строго кажучи, корови, які гуляють вулицями, не безхазяйні. Ці 28 тисяч голів належать власникам близько 2300 нелегальних молочних ферм, які, щоб не витрачати грошей на корм, вважають за краще відпускати своїх корів годуватися чахлою травичкою й сміттям у місті. План делійської влади передбачає створення в передмісті одної гігантської молочної ферми. Всі власники будуть зобов’язані купити на ній ділянки. Уряд міста обіцяє з комфортом перевести священних непарнокопитих, а потiм ввести високі штрафи для молочників, які ведуть свої справи поза цією фермою.
Однак делійські молочники не такі прості. Вони впливові в місті люди, до їхнього голосу прислухаються багато виборців. Мало того, доброзичливці часто попереджають власників про те, що «коров’яча вантажівка» на підході, і худобу встигають сховати. Але й це ще не все — деяких корів так часто ловлять, що вони без великих зусиль впізнають вантажівку ловців і при її наближенні рятуються втечею. Таким чином, традиція раз у раз перемагає здоровий глузд, і благі спрямування влади залишаються безплідними.
Резус-макаки бродять вулицями, сидять на деревах, дахах і огорожах урядових будівель, компаній і приватних будинків. Їх можна зустріти навіть у метро. Вікна не можна залишати відчиненими — невеликі руді звірятка тільки й чекають можливості забратися в приміщення, щоб пошукати там щось їстівне. У 2004 році в Міністерстві оборони Індії трапився скандал: абсолютно секретні документи виявилися розкиданими по вулиці навколо будівлі міністерства. У всьому звинуватили резус-макак, якi проникли незрозуміло як всередину.
Які тільки зусилля не прикладала влада міста, щоб розібратися з ріднею бога Ханумана, якої в столиці Індії, за скромними підрахунками, п’ять тисяч особнів. Мавп зганяли разом і замикали у велику, призначену спеціально для них, в’язницю в передмісті Делі. На резус-макак, як цепних собак, спускали інших мавп, лангурів. Лангури пускали в дiло гострі зуби й сильний хвіст, яким шмагали макак, відганяючи їх від вікон. Влада Делі рада була б вивезти непрошених гостей у джунглі за межі штату, але в інших штатів вистачає своїх мавп. Зрештою, Верховний суд Індії зглянувся над столицею й дав вказівку вивезти 300 особнів у ліси Мад’я-Прадеша. Але тут залишилися незадоволені екологи: на їхню думку, делійські макаки дуже урбанізовані й не виживуть у диких джунглях. До того ж, коли мавп зганяли разом, деяких поранили й кілька дитинчат утратили матерів.
Незважаючи на те, що мавпи набридають усім, а не тільки владі, на фронті боротьби з «мавпячою загрозою» влада абсолютно самотня. На сьогодні в уряді Делі в штаті тільки троє ловців мавп. Релігійні індуси не хочуть ловити рідню шанованого бога. Вони вважають за краще підгодовувати резус-макак арахісом і бананами, особливо у вівторки, у день Ханумана, а в інший час тримають вікна зачиненими.
І тут владу Делі можна зрозуміти. Слона розмірами можна порiвняти з великою машиною, але рухається набагато повільніше. Слони на дорогах — часта причина пробок. На щастя, слони не макака-резус і навіть не безхазяйні корови. Їх не так багато, щоб вивозити в інший штат чи зганяти у в’язниці. Тому розв’язання «слонової проблеми» знайшлося, і не дуже радикальне.
Для початку влада міста зобов’язала погоничів і власників отримувати численні дозвільні документи для в’їзду в Делі. Потім влада домовилася про особливі слонові правила руху. Власники тварин і дорожні поліцейські дiйшли згоди, що слони, як важкі вантажівки в інших великих містах, можуть вільно рухатися містом із 10 вечора до 6.30 ранку. Протягом дня слонам також дозволений рух, але тільки з 12 до 15 годин, між ранковою і вечірньою годинами пік.
Якби влада міста захотіла зовсім вигнати рідню Ганеші з вулиць, із цього б нічого не вийшло. Туристи не уявляють собі столиці Індії без слонів. Більше того, багато релігійних церемоній індусів вимагають присутності цієї царственої тварини. Так що бог Ганеша боронить індійських слонів від повного вигнання з Делі. Хоч хто знає? Можливо, слони тільки про нього й мріють.
Релігійні індуси, а також шанувальники індійської самобутності з іноземців і противники культурної глобалізації, звичайно, назвуть зусилля делійської влади «зрадою традицій». Але не все, що годиться для маленького, загубленого в джунглях села, підходить для великого сучасного міста. Індія випередила сама себе — її розвиток як індустріальної, технологізованої країни не відповідає традиційній ментальності більшості індійців. Не можна не поспівчувати владі Делі — на їхню долю випала тяжка праця: підтримувати мирне співіснування традицій і сучасності без секретних документів, розкиданих по вулиці, і без жертв на дорогах.
