Художник, перукар, хореограф, косметолог, візажист — професії.
Місіонерство — покликання. Людські обличчя — пристрасть. Над ними експериментує
років 12. За життя витворила їх близько трьох тисяч. Проте Пігмаліоном
себе не вважає.
— Монсеньйор, — чемно схилився королівський перукар. —
Сьогодні вам знадобиться парадна перука.
— Так, дівчино, я тобі подобаюсь? — Анжела метеоритом залетіла
до салону, утворивши речовий вир і маленький душевний хаос.
— Подобаєтеся, — тільки й змогла промовити я.
— Вам видніше.., — інтимно понизив голос Людовик.
Анжела намастила мене якоюсь суперлікувальною «магік-маскою»:
— Через п’ятнадцять хвилин я її зніму, а через півгодини,
не дивуйся, не втрачай свідомість, — ти себе не впізнаєш. Те, що я зроблю,
зрозумій, це реальність. Тому що не буває негарних жінок.
Пахуча зелень полишила моє обличчя. Анжела узяла до рук
пудру.
— Та ти, люба, «літо-зима». Твої кольори — холодні: фіолетовий,
зелений, темно-коричневий. А тепер — стеж за часом.
— Ти таки трохи Пігмаліон...
— У жодному разі. Я просто одержую задоволення від людей.
На половині королеви швендяли лакеї з чітко визначеною
місією: рознюхати, що нового запропонує майстер її величності. Якісь фарби
(о, він фарбує волосся), щось накладає на обличчя...
— Чому саме українки, нещасні, запрацьовані, затуркані
— і раптом найвродливіші?
— Згідно з опитуванням, яке провели косметологи, 95% українок
не вміють користуватися косметикою. Та, втім, навіть такі запрацьовані
(помічаю у Львові — маски, самі маски) залишаються гарними. До прикладу,
ти в Італії вважалася б другою Софі Лорен. Хоча я зовсім не вважаю її красунею.
У жилах українців тече «кров’яний» коктейль різних народів.
У нас немає виродження — звідси й краса. Інша причина — ми за «радянщини»
майже не мали доступу до іноземної косметики. Вони ж експериментували,
псували обличчя хімікатами. А ми користувалися натуральними барвниками.
— Я завжди вважала, що косметика псує обличчя... Але не
вірити таким розрекламованим фірмам...
— Особисто я обрала собі нову косметику, яка в Україні
з’явилася 2—3 місяці тому. (Я свідомо не називаю Анжелиної «обраниці» —
аби не бути звинуваченою у рекламуванні. — А.С.) І повністю задоволена.
Одразу лікувальний ефект для шкіри та ідеальна зручність для візажу.
У мене навіть не затерпла шия. Але диво справді «мало місце».
Терпкуватий абсент із Білосніжки, Попелюшки, рафінованих китаянок та ляльок
Барбі всіх модифікацій якимсь чином прозирав на моєму обличчі. Анжела з
усмішкою спостерігала за моїми рухами перед дзеркалом і закохано зазирала
в сяючі очі нової моделі.
Я зробила крок у сонячний Львів упевненіше, ніж будь-коли.
Чоловіки проводжали мене довгими захопленими поглядами. Жінки — блискавично
оцінювали. Була свята впевненість: зараз із біг-борду зіскочить рекламний
красень і подарує мені квіти.
Неіснуюча Анжеліка, перетворена з чоловічої фантазії на
реальність стараннями королівського перукаря, ішла підкоряти Людовіка.
Цілком реальна Анжела, «зробивши» чергове обличчя, заклопотано
склала косметичний набір і... змовницьки перезирнулася з королівським перукарем.
№211 04.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
