Нова виставка, що відкрилася в галереї «Персона», називається «Візит зі Львова» і являє собою творчість трьох львівських художників: Михайла Демцю, Сергія Савченка та Андрія Петровського. Перший і другий — живописці, третій — художник по склу. Проте ці визначення досить умовні. Так, наприклад, Сергій Савченко також починав зі скла, і на його нинішніх живописних роботах це, безперечно, відбилося. Можливо, саме в такій «прихованій єдності» полягає дивна цілісність «Візиту зі Львова», якій інакше було б дуже важко домогтися на виставці трьох сильних індивідуальностей.
Живопис Михайла Демцю — навіть не свято, а справжній (і повний) тріумф кольору — як, проте, того й вимагають традиції карпатського мистецтва, народного і професійного («Золоті фарби Карпат», «Гуцулка Ксеня», «Львів»). Радісно пломениста карпатська мальовничість, сповнена глибокого вітаїзму, не полишає картин художника ніколи — принаймні справді не полишила під час поїздки в Голландію («Гретціель»). «Михайло Демцю своїми роботами нагадує Мольфара, здатного утихомирювати різні стихії», — каже Леся Авраменко, директор галереї «Персона» і куратор виставки.
Сергій Савченко з нинішніх експонентів — наймолодший. Можливо, тому романтизм і майже казковість його картин такі природні і такі безпосередні. При цьому стихія Сергія Савченка — загадковість, недоговореність. У його живописі зупиняється та дивна мить, коли знайомі, реальні, здавалося б, речі і явища раптом починають випромінювати якесь особливе внутрішнє світло. В житті це триває настільки недовго, що відразу ж починаєш сумніватися — а чи справді бачив? У живописі Сергія Савченка таке світло — не стрімкий спалах, а, скоріше, переливи. Чудовий колорист, художник уникає «єдино правильної лінії», дозволяючи своєму світові вібрувати, мінитися — жити живим життям («Портрет Повітрулі», «Весна. Натюрморт», «Натюрморт з павиним пером»).
Скло Андрія Петровського — це, звичайно, завжди скло: така вихідна аксіома. Майстер демонструє не свою віртуозність («Ніколи не здогадаєтеся, з чого»), а грандіозні можливості улюбленого матеріалу, який може бути абсолютно прозорим і навпаки, кольоровим і безбарвним, неподатливим і пластичним, оптично невагомим і зорово напрочуд важким. Так само різноманітні й сюжетні можливості скла — від «Торсів» до «метафізичного жарту» і втілення мрії («Політ фантазії в часі») — хоча, звичайно, втілення мрії так чи інакше присутнє всюди. Проте Андрій Петровський явно віддає перевагу «Міфам», насамперед міфам античним («Амфора Геракла», «Олена Троянська»).
