На відкритті фотовиставки «Були деньки», присвяченій двадцятиріччю легендарного гурту «ВВ», ніде було яблуку впасти! У п’ятницю у київській галереї Bereznitsky Gallery Kiev-Berlin зібралися партнери, колеги, друзі, журналісти та фани, хоч і було анонсовано, що з шанувальниками Олег Скрипка & Ko зустрічатимуться у всі подальші дні експозиції фотовиставки, що триватиме до 19 листопада... От і виходило, що одну і ту ж роботу дивилися відразу кілька пар очей. Відповідно, у кожного виникали свої асоціації. Фома з «Мандрів» пильно розглядав знімок «На початку зоряного шляху» (1988 р.) і згадував: «Вперше почув про «ВВ» у восьмому чи дев’ятому класі. Наприкінці 80-х це була дуже модна група, як і, зрештою, є тепер. Тоді я вже грав на гітарі і подумував стати музикантом. І те, що ним став, певною мірою завдячую Олегові, на концерти якого постійно ходив». Музикант і перекладач Віктор Морозов з початком зоряного шляху групи асоціює «Червону руту’89», де вона стала лауреатом: «Виступи «ВВ», сестрички Віки й «Братів Гадюкіних» (виконання пісень на суржику у стилі панк і хард-року) стали справжнім явищем! Про них відразу заговорили. Пригадую, коли якийсь час жив у Канаді, й туди доходили чутки. А мій тамтешній знайомий, відомий художник Тарас Полатайко, одну з картин якого купив сам Біл Гейтс, завжди поповнював свою фонотеку новими альбомами «ВеВешників». «Ми об’їздили вже дванадцять країн світу і можу сказати, що повсюди молоді українці знають і слухають команду», — додає телеведучий, автор проекту «Дорогами українців» Василь Ілащук.
Виставка «Були деньки» нараховує 200 робіт, «найраритетніша» з яких датується 1987 роком. Здебільшого автори знімків, які відображають ранній період творчості — невідомі, а решта — популярні фотографи Києва, Харкова, Москви, Петербурга, Парижа... На знімках: музиканти — разом і поодинці, в Україні і за кордоном, за роботою і на відпочинку... Ось оригінальний бас-гітарист Сашко Піпа. От безпосередні баранщик Сергій Сахно й гітарист Євген Рогочевський. А це — харизматичний Олег Скрипка.
У галереї почали перешіптуватися. За мить всі телекамери скупчилися біля входу. Чи це професійне чуття чи поінформованність, але за кілька хвилин справді з’явився головний «ВеВешник». «Як виникла ідея фотовиставки? — вже з порогу він почав відповідати на запитання. — Зафіксовані на знімках емоції живуть довго. Таким чином ми хотіли повернутися у спогади і подивитися по-новому на те, якими були: від тієї першої зустрічі (я з Сашком Піпою та екс-«ВеВешником» Юрком Здоренком познайомилися у 1986 року у гуртожитку Київського політтеху) і до наших днів». «Яке фото найдорожче? Вони всі пам’ятні. Хіба можу виокремити одне із перших— чорно-біле, яке здається абсолютно непримітним, — це наш виступ на кінофестивалі «Молодість» у 1987 році», — продовжував Олег.
Крім відкриття фотовиставки, відбулася презентація однойменного альбому, який створювався усі ці двадцять років! За словами Олега Скрипки, «Були деньки» є своєрідним ретроспективним поглядом на історію групи. Така собі фантазія на тему, як міг звучати гурт у 80-ті, якщо б у Радянському Союзі був капіталізм з елементами тоталітаризму.
«Воплі Відоплясова» намагалися записувати пісні так, ніби у 80-ті були американські гітари, класні барабани і можливість поїхати попрацювати на котрусь із лондонських студій — тобто все, що не доотримали люди, якi тоді захоплювалися роком. Музиканти дещо ідеалізують особливий романтичний присмак, настрій та енергетику тих часів. Декотрі з пісень, що увійшли в новий альбом, гурт запропропонував в акустичному виконанні. Фактично, його епохальна історія розпочалася з «Пісеньки», більш відомої під назвою «Чи у клюбі рок». «Були деньки» теж створені Олегом ще в армії і вперше зіграні в Москві, де і записані французькою фірмою на альбом-вініл «Рок навколо Кремля» (1988 р.). Одразу на цю композицію відзняли кліп «Від Леніна до Ленона». «ВВ» виконав і «Політичний рок», що набув величезною популярності під час помаранчевої революції, перед тим прокоментувавши скоромовкою: «Тут збираються 22 листопада відзначати політичну річницю. Ну що ж, історія знову дає двозначний урок, але нам рота не закрити і ми граєм політичний рок!». Танцювали, правильніше буде сказати, тупцювали на місці чи підтанцовували усі (танцювати просто було ніде). Кожна композиція зривала овації. Точнісінько так моє покоління вітало своїх кумирів, їздивши за ними по фестивалях «Червона рута», «Тарас Бульба», «Оберіг», «Рок-екзистенція» і навіть запрошувало декого з них на пластові табори. Багато з тих команд належать тому буремному часові — кінця 1980-х — початку 1990-х. А «Воплі»... Видання альбому за альбомом. Організація «вулиць», вечорниць і автентичного весілля, врештi — «Країна мрiй», виступи у московських і пітерських нічних клубах, участь у рок- концертах... «Воплі...» — як допінг для всіх: своїх фанів різних поколінь, політиків... і навіть колег-музикантів.
«Хлопці класно працюють, — діляться враженнями брати Капранови з агенції «Зелений пес». — А Скрипка! Скільки в нього сил та енергії! А як заводить публіку! Харизма! Я такий виступ бачив тільки у короля блюзу БіБі Кінга в Москві: він вийшов, взяв перші акорди і зал завмер, зал — його! Пригадуємо, не менш енергетичним концерт «Воплі» зіграли у Москві у 1995 році. Напередодні все місто завішане плакатами «Легенда украинского рока». І ми собі прийшли у нічний клуб «Не бей копытом», де вони повинні були виступати. З собою мали книжечку з текстами усіх їхніх пісень. У тій збірочці, виданій на поганенькому папері, не було жодних вихідних даних — такий собі самвидав, який поширювався серед українців Москви. «Простите, вы «Вопли»? — запитали у нас (обоє одягнули вишиванки). І ось вийшли «Воплі»... Одна пісня. Інша. І публіка завелась — танцювала, стрибала, кричала: «Уже сьогодні середа» й «Он был простой, но гордый парень. Юра — фамілія Гагарін». Це був такий колосальний емоційний вибух! Звичайно, туди прийшла вся московська рок-тусовка. Коли концерт закінчився, два рокери нам сказали: «Да, московские команды отдыхают...».
«Безумовно, «ВВ» — оригінальне явище, — підсумовує директор мистецької агенції «Арт-Велес» Тарас Грималюк. — Ця група вже увійшла в історію українського року і не тільки. Є чимало талановитих команд, але вони працюють десь в полістилістиці. А «Воплі Відоплясова» спромоглися створити власну маленьку музичну культуру, замішану на українському фольклорі, гуморі як ідеології і панк-року європейського формату».
