До чого ми не додумуємося, аби виділитися з-поміж інших! У світі навіть існує ціла організація людей, котрі лише тим i займаються, що спростовують прислів’я «вище голови не стрибнеш». Це — марафонська команда Шрі Чінмоя, яка взяла за традицію щороку організовувати змагання «Виклик неможливості». Нещодавно такі змагання відбулися в німецькому Дахау, і в них взяли участь 21 чоловік з 10 країн світу.
Протягом двох днів було здійснено чотири рекорди, які занесли в Книгу Гіннесса. Зокрема, один встановив 53-річний Ашріта Фурман з Нью-Йорка, який здолав одну милю шляху на ходулях за 7 хвилин 13 секунд; а другий рекорд здійснив 29-річний Євген Кучнов з Відня, який сидів на шпагаті поміж дахами авто 36 хвилин 48 секунд; його колега Ранжит Пал увійшов в Книгу Гіннесса з найбільшою кількістю стрибків через скакалку за одну хвилину — 255; четвертий рекорд належить Петеру Вакуліну з Чехії — єдиній людині в світі, котра утримувала в горизонтальному положенні тіло на висоті 1,4 м, впираючись ногами в стіну, а руками тримаючись за дерев’яну палицю, протягом 1 хвилини 49 секунд.
Світовий рекорд встановив і українець — 44-річний Костянтин Черноморченко. Він пробіг спиною вперед 6 кілометрів за 54 хвилини та 50 секунд, жонглюючи тенісними м’ячиками! Лікар за фахом, Костянтин вважає такий біг методом, який урізноманітнює легку атлетику, бо та нерідко видається нудною та одноманітною, робить сам процес бігу цікавим, веселим, а ще таким, який добре тренує серце і... настрій людини.
ВПЕРЕД СПИНОЮ...
— Я бігаю понад 11 років, пробіг теж 11 марафонів, — з них два — 12-годинних та два — добових, — розказав «Дню» Костянтин Черноморченко. — Зробити цей рекорд мене надихнула дуже відома людина — Ашріта Фурман. Він — рекордсмен Книги рекордів Гіннесса: у 1989 році пробіг 50 миль за 8 годин, 52 хвилини і 7 секунд, жонглюючи трьома м’ячиками для тенісу, але обличчям вперед. Зрозуміло, що я не міг стриматися, щоб самому не спробувати (до того часу вже довго бігав і закінчив курс артиста циркового мистецтва). Виявилося, що це дуже захоплююче заняття, і таким чином ще два роки тому я почав. До того ж, мене надихнули колеги — сказали, щоб я щось придумав цікаве. Тож я почав тренуватися бігати спиною вперед, жонглюючи трьома м’ячиками. Тренувався в Сирецькому парку до самих змагань: приблизно 8 місяців по півгодини практично щодня. А жонглювати мене навчив Микола Колоша — мій друг і артист цирку.
— Що вам дають такі перемоги?
— Мене запросила німецька марафонська команда Шрі Чінмоя. Я вперше брав участь у таких змаганнях, але вже зрозумів, що я можу запропонувати якусь новизну. Особисто я отримую від цього радість. Бо бігати — це цікаво, але коли при цьому ти жонглюєш — стає дуже весело. Я за освітою — лікар (працював анестезіологом-реаніматологом в пологовому будинку), і переконався, що біг з тенісними м’ячиками — один iз способів запропонувати новий вид бігу, який би був цікавiшим. Це те, що може зацікавити молодь. Зрештою, не обов’язково бігти спиною вперед. До речі, на цих змаганнях я пробіг 10 кілометрів, але при цьому тричі впустив м’ячик. Тож мені зарахували найбільшу відстань, де я найбільше часу не впускав м’ячики — 6 кілометрів.
ЛІКАР, СПРИНТЕР І ЖОНГЛЕР
— Наразі над чим ви працюєте?
— В принципі, можна вдосконалювати цей рекорд. Я хочу досягнути досконалості в чомусь одному — в даному випадку, в такому бігу. Я вважаю, що шлях до досконалості — це шлях до здоров’я. В перспективі, я б хотів спробувати жонглювати чотирма м’ячиками і збільшити швидкість пробігу.
— А самі ви не падали?
— Ні. Ще коли я тренувався, іноді на стадіоні був вітер і сонце, яке заважало, а сильний вітер здував м’ячики. Але в Німеччині мені повезло: була майже безвітряна погода, сонце світило помірно. Навіть коли нас знімали телеоператори, я давав інтерв’ю, біжучі задом наперед і жонглюючи.
— Чому ви почали бігати?
— Я хочу популяризувати біг, бо багато людей соромляться це робити. І все ж потрібно в собі долати психологічні бар’єри та лінь. В мене є дорослі діти (19 і 17 років), і коли дочці було 4 роки, я ще курив. Я не хотів, щоб це бачила дочка, ховався, але вона все одно побачила і сказала: «Тату, хіба ти не знаєш, що коли будеш курити, то ти помреш?» Тоді я пообіцяв дитині не курити. Дякую їй. І справді перестав курити, потім перестав вживати алкоголь. Друзі запитували в мене: «Чому ти не п’єш? Ти що — спортсмен?» Я сказав: «Так, я спортсмен» І ... почав бігати, щоб нікого не обманювати.
— З якою швидкістью треба бігти, щоб пробігти цю відстань?
— 6,5—7 км. А коли добову відстань біжиш, то теж приблизно з такою ж швидкістю. Пробіг з м’ячиками дозволяє підтримувати стабільну швидкість бігу. Я вважаю, що спорт має давати людині радість. Думаю, що перед собою потрібно ставити якусь мету — тоді біг стає цікавіший.
Моя мета — бігати марафонські дистанції з більшою швидкість за коротший час. А ще я хочу донести людям найголовніше: те, що вони самі повинні думати про своє здоров’я. Щоб бути здоровим, потрібно не доводити ситуацію до того, щоб вже боротися з хворобою, а зайнятися профілактикою. Якщо «назбирати» певну кількість здоров’я в собі, тоді хронічні хвороби — бронхіти, стенокардія тощо — не зможуть розвинутися, бо не буде ґрунту для цього. Це я кажу, як лікар. Навіть наука санологія каже, що основа здоров’я — це тренування на витривалість. Біг, швидка хода, біг на лижах, плавання... Що стосується «плюсів» бігу з м’ячиками, то коли ти це робиш, ні про що не думаєш — повністю концентруєшся на жонглюванні. Це дуже добре, бо коли просто береш участь в марафоні, то допускаєш негативні думки: «А що як мене хтось пережене?» або ще щось — оцінюєш себе, інших, думаєш про травми. Тож за допомогою жонглювання я себе дисципліную. Окрім того цей біг, як на моє визначення, — це аеробне тренування з елементами циркового мистецтва. Фактично, це артотерапія: біг-профілактика і мистецтво-профілактика. Вони дуже добре поєднуються і людині не буде потрібне лікування. Також цей біг є для мене способом динамічної медитації, тому що я концентруюся на одному.
На жаль, ми не вміємо веселитися: нас ніхто не вчив, як керувати своїм психологічним станом. Тому часто буває, що поки ми не вип’ємо, не можемо розвеселитися. А людина має вміти природнім способом підняти собі й іншим настрій, гармонізувати себе — тобто, керувати собою. Саме фізичне тренування робить людину більш врівноваженою. Як бачите, добре допомагають і циркові методи. До речі, віку я не відчуваю, хоча мені — 44 роки. Старість — це коли ми з віком починаємо себе жаліти, даємо малі навантаження, а це розслабляє організм. Моє формулювання старості — це детренованість організму. Тому для продовження молодості раджу «налаштувати» себе на здоров’я і покращувати свій фізичний стан.
