Кілька останніх днів у «шахтарській столиці» тільки й помовка, що про вовка. Почалося з того, що сірий хижак не на жарт перелякав мешканців одного з донецьких передмість, зненацька з’явившись серед білого дня на вулиці приватних будиночків. Хтось терміново заганяв до хліва свійську худобу, хтось закривався на обійстях, похапцем набираючи на мобільних телефонах усі аварійні службі поспіль.
Як розповів директор комунальної фірми «Тварини у місті» Євген Гринчук, терміново відправляючись на надзвичайну подію, фахівці його підприємства планували застрелити небезпечного звіра або, в кращому разі, приспати за допомогою дистанційної ін’єкції транквілізатора. Та прибувши на місце, переконалися, що вовк не проявляє агресії. Його підманили, зв’язали та відвезли до притулку бездомних собак.
У клітці, призначеній для карантинних цуциків, спійманий сіромаха провів кілька днів, поки працівники благодійного закладу намагалися розшукати його власників чи, принаймні, пристроїти звіра в якийсь із місцевих зоопарків. Мабуть, від нервового стресу (кількадесят інших чотириногих мешканців табору хором оббріхували чужинця) у молодого вовка прорізався неабиякий апетит, так що персонал ледь встигав підносити чергові порції фаршу та курячих субпродуктів.
Невдовзі через повідомлення в інтернеті віднайшлася власниця живої пропажі, господиня забезпеченої родини, що заради розваги тримала хижака на власній садибі. Та буквально перед її приїздом до собачого притулку вовк утік на волю, перекусивши товстий залізний дріт, що тримав дверцята клітки.
Цього разу в ловах брало участь чимало добровольців, бо мільйоннім містом не лише розліталися дивні чутки про непередбачуваного мандрівника, а й потроху виникала паніка. Хазяйка Айка (таким виявилося вовче ім’я) запевняла, що той ховається десь неподалік від місця втечі, бо, мовляв, лякається машин та поїздів. Проте впіймали нарешті сірого аж на іншому кінці міста, і як він туди промандрував, відомо лише йому самому.
На тому історія майже завершилася — та залишилися запитання. Насамперед, скільки ще бранців із лісу животіє на тісних міських подвір’ях, за високими парканами приватних особняків? Рік тому в центрі Донецька чималого гармидеру наробила пара приблудних лосенят-підлітків, яких, ймовірно, хазяї, набавившись, просто вигнали за ворота. Хто може поручитися, що чергового разу, вийшовши з власного під’їзду, ніс у ніс не стикнешся з тигром або велетенською хижою ящіркою з острова Комодо? Адже мода на таку живу екзотику серед донецьких «крутих пацанів» стрімко поширюється.
Неприємно здивувала пасивність у «вовчій» історії регіональної служби МінНС. «Прямо в очі йому не дивіться та уникайте різких рухів», — ця рекомендація місцевого мисливствознавця, розтиражована через ЗМІ, практично вичерпала арсенал, яким фахівці з надзвичайних ситуацій озброїли городян на випадок несподіваної зустрічі зі звіром.
Нині ж донеччани — в якості своєрідної помсти — із сарказмом пригадують гучну історію кількарічної давнини, коли з маріупольського цирку втік півтораметровий нільський крокодил. Міненесники (мінімум тричі) проголошували потенційного людожера загиблим, а він тим часом виніжувався в Азовському морі, поруч із велелюдними пляжами. Та все нагулював ваги...
