Нині в Україні налічується до 100 тисяч курганів різних епох — захоронень як звичайних людей, так і знаті племен, народів та цивілізацій, які мали щастя жити по обидва береги Дніпра. Тільки на Донеччині є близько п’яти тисяч скіфських курганів, а в Холодному Яру на Черкащині (одне з найбільших поселень скіфів) їх знайдено вісім тисяч. Утім, повного реєстру українських курганів не існує.
По правді кажучи, як тільки їх насипали, вони одразу ставали об’єктом мародерства — професія могильного злодія є однією з найдревніших. Під час розкопок археологи дуже часто зустрічаються зі старими шурфами — це робота мисливців за цінностями. Причому поруч можуть бути прокопи, що з’явилися з різницею у кілька століть. Буває, знаходять і останки крадіїв, яких засипало землею. Доктор історичних наук, завкафедрою музейної справи, охорони пам’яток історії та культури Київського національного університету культури і мистецтв Сергій Ольговський розповідає, що в Сибіру серед кримінальників була відома спеціальність «бугровщик». Вони розривали бугри (поховання). Саме у бугровщиків придбали сибірську колекцію Петра І.
Звісно, копають і нині, але сучасне мародерство з лопатою в руках втрачає прибутковість, а тому і привабливість. Тим не менше, на думку доктора історичних наук професора Дмитра Телегіна, таке грабіжництво набуло катастрофічного розмаху. Зараз є широкі технічні можливості пошуку скарбів й розорення тих же поховань — великий вибір картографічного матеріалу, металодетектори й навіть екскаватори. Низка експертів прогнозує, що з усталенням ринку землі латифундисти отримають не просто можливість експлуатувати наділи, а й приберуть до рук чорноземи разом із безцінними скарбами...
Відомо чимало скандальних історій, зокрема корупційно-кримінальних, пов’язаних із землями, «вагітними» археологічно важливими знахідками, проте судова практика розслідування таких інцидентів є небагатою. Відомим є прецедент, коли завдяки проведенню мистецтвознавчої експертизи вдалося довести факт незаконного захоплення земельної ділянки. Так, у 2008 р. на Сумщині прокуратура порушила кримінальну справу стосовно чільника райвідділу земельних ресурсів, який всупереч закону (без польових обстежень, встановлення меж ділянок історико-культурного значення), роздержавив і розпаював 9,6 га території двох сільрад. Примітним стало те, що тут розташовані чотири пам’ятки археології — кургани і поселення. Але довести й оцінити реальний масштаб збитків виявилося непросто, оскільки в Україні мистецтвознавча криміналістична експертиза лише розвивається. Утім фахівцю, якого до цієї справи залучило слідство, вдалося успішно виконати свою місію та оцінити збиток державі від дій «прихватизаторів» у понад 1,3 млн. гривень. Піонером у цьому став експерт-мистецтвознавець НДЕКЦ Чернігівської міліції Володимир Руденок (єдиний в Експертній службі МВС фаховий археолог!), який зауважує, що слідча група мала чітку мету — не дати розікрасти кургани. Пролило світло на реальну цінність сумського культурного «айсберга» детальне вивчення матеріалів археологічних експедицій, що окреслили його історичну вартість і довели: ця земля є щось більше, аніж просто сільгоспугіддя.
— На жаль, розповсюдженою практикою є те, що земельні відділи та місцева влада не завше зважають на заборону проведення будь-яких дій з ділянками, які перебувають під захистом органу охорони культурної спадщини, — говорить Володимир Руденок.
Науковці боляче реагують на незахищеність пам’яток.
Зокрема, є нашуміла стаття академіка НАН України Петра Толочка. Він навіть написав подання про вихід зі складу Гуманітарної ради при Президенті України. Бо вважає, що культурна спадщина продовжує руйнуватися через господарську діяльність і нехтування проведенням попередніх археологічних досліджень у місцях будівництв. Сергій Ольговський наполягає: до появи ринку латифундій варто унормувати обов’язковість додаткового археологічного дослідження земель перед їхнім продажем, аби достеменно визначити пам’ятко-охоронні межі. Науковець згадує, як у 1980-ті під час експедиції «Гіпаніс» (антична назва Південного Бугу) мав об’їхати береги Дніпровсько-Бузького лиману і виявити там пам’ятки. Тоді на розкопках в Ольвії бувало в рік по 500—600 чоловік — а тепер і 50 не набереться. «Чорні» археологи понищили багато стоянок поселень, зокрема на Кінбурнському півострові. Прикро, та до пана Сергія правоохоронці за фаховою допомогою зверталися лише одного разу — коли треба було підтвердити оригінальність речей, як потім виявилося, з унікальної колекції скіфського золота Платонова.
Доцент кафедри музейної справи, охорони пам’яток історії та культури Київського національного університету культури і мистецтв Ганна Андрес говорить, що в Україні законів та правових актів прямої і непрямої дії в галузі пам’ятко-охоронної діяльності можна нарахувати близько 300. Нині готують законопроекти щодо археологічної спадщини та музейної справи і низку підзаконних актів. Тобто, закони є, втім Кримінальний кодекс прямо не визначає відповідальність за нищення об’єктів культурної спадщини. Приміром, безпосередньо за вандалізм в Україні неможливо когось покарати — лише за пошкодження майна або хуліганство. Закон «Про охорону культурної спадщини» передбачає адміністративні санкції щодо порушень відповідних норм, але, знов-таки, їх майже не застосовують...
Кургани дедалі розорюються, артефакти, які там перебувають, плуги й борони розтаскують на десятки метрів навсібіч. Відомою є й технологія повільного нищення курганів, коли щороку в них крадуть кілька метрів території. Але фахівці зауважують: не в тому головна причина невдячної забудькуватості українців. Пан Руденок наголошує, що навіть «чорні» археологи не є настільки масштабною загрозою порівняно з невіглаством у владних кабінетах, коли чиновник не тільки не хоче захистити городища та кургани, а свідомо йде на злочин, дозволяючи будівництво на місці древніх городищ чи розорення «пантеонів» різних епох і народів.
Експерт Руденок каже, що методику мистецтвознавчої експертизи нерухомих об’єктів (наприклад, курганів) розробили ще 2002-го, а от із рухомими складовими могильників (артефактами) так добре не склалося. Тут багато суперечок, а вихід допоки один — оцінювати будь-що, навіть непримітний черепок, за ринковими цінами. Приміром, знайшли трипільського глечика — от скільки за схожу знахідку дає ринок (аукціон), на таку висоту можна підняти і його цінність.
