Французька виставка «Вимір людини» відкрилася і закрилася в газетній тиші, а весь її шарм і значення хочеться збагнути і зараз.
Наша традиція яка? Або грандіозна і патріотична Виставка досягнень усього народного господарства (з величним павільйоном «Наука і техніка») — або просунутий Арт разом з «Казино» і конкурсом дивовижної краси. Але щоб улаштовувати виставку якихось машин і механізмів і пропонувати глядачеві (звідки він візьметься?) якісь лабораторні заняття?!
Наш КПІ («Київський технічний університет України», що менш відомо) — запросив і репрезентував на своїй території і в своєму приміщенні місце і честь цій виставці з Наукового містечка Парижа. Уперше!
Числа і вимірювання — суть науки. Французька виставка надала конкретну можливість виміряти людину (тобто будь-якого відвідувача). У розділах: здоров'я, спорт, органи почуттів. Цей пріоритет давно передбачив Григорій Сковорода: «Якщо хочеш виміряти небо, землю і море — повинен спочатку виміряти себе». Об'єктивно, але в ігровій формі запропонували це французи.
Будь ласка, заходьте і виміряйте (побачите) свої індивідуальні дані — в чому їх особливість; увімкніть монітори «Рельєф невидимого», «Тіло як біологічна фабрика», «Зрілий вік»; складіть свій фотоальбом.
Самі виміряйте — як там немовля в утробі матері і що ви являєте собою як спортсмен. Чи спроможний ваш ніс відрізнити тонкощі і інтенсивність справжніх французьких духів. Хвалитися не треба — машині не збрешете. Хто ви на велосипеді «Еллін» або в маніпуляції з вимірювачем кіло пуху з кілограмом свинцю?.. Дійте!
З одного боку — цікавість (як і розум) у нас ніколи не була в пошані. — «Дуже цікавий! Багато будеш знати — скоро постарієш! Не треба тобі знати того, що не годиться. Цікавому Петрушці відірвали ніс і вушка!..» З іншого боку, як відомо, дай нашій людині карту зоряного неба — вона тут же її переробить по-своєму. Або блоху підкує. Або на війці ціле послання напише. Або відьму осідлає і полетить...
Важко — ледве існує велика наука. Але хоч би зберегли цікаві місця для умілої роботи і дитячої цікавості. Суцільні дискотеки або офіси замість Палаців піонерів з їх студіями і гуртками. Куди поділися станції Юних техніків, моделістів, натуралістів?! Немає і досаафівської технічної бази. Адже і там конструювали, літали. Немає ні грошей, ні розуму зберегти те, що варто.
Де дитячі залізниці? Де приголомшуючі колісні пароплави, що шльопають і що горлають у водах Дніпра? Мені шкода хлоп'ят і дорослих, які не бачили і не бачать все це технічне чудо-юдо. А тим часом, в ощадливій і цивілізованій Європі, сам бачив, маси отримують рідкісний кайф від подорожей паротягових або пароплавних. Цікаво! Весело!
І важко, і нудно цікавим хлоп'ятам сьогодні. Ще й тому, що майже довели їм сьогодні дорослі, сурмлячи в позолочені труби і шепотячи жирними губами: «Найголовніше в житті — гроші!..» Адже тільки допитливість і творчість ще можуть гідно відповісти: «Брешете, ви нічого в житті не розумієте — гроші не найголовніше!.. Мені цікаво... Я хочу знати і зробити!..»
...На репрезентованому колажі найголовніше — здивовані і захоплені очі хлопців. Сучасні науково-технічні виставки можуть запалити очі і принадити багатьох підлітків. Чи не в цьому надія.
Адже десь активно діють «Палац відкриттів», «Музей мистецтва роботи», науково-технічні виставки на островах науки. І дуже всім цим люди цікавляться. Тут же і вимірювання людини відбувається.
Тут експонати треба обов'язково руками торкати. Бо виставка не оберігається, а «інтерактивна» — тобто дуже розрахована на вашу активність. Активність же буває тільки від цікавості.
Виставка «Вимір людини» повернулася до себе в Париж. Виявляється, в чудовій і дещо легковажній Франції повно науково- технічних виставок і розваг. Науки природні і технічні представлені широко і серйозно. У Парижі величезний комплекс «Острів науки» з діючими приладами і механізмами. Тут можна брати участь в дослідах. Тут же «Палац відкриттів», «Музей природної історії», «Музей мистецтва роботи». Назви звучать, як забута музика. І це в них приходять в такі палаци і музеї натовпи відвідувачів — учасників — дослідників. Жадібних до технічної цікавості, науки і хорошої праці. Не тільки попсою жива людина!
У світі є десятки науково-технічних музеїв і виставок. Ближче до нас — найбільші науково-технічні виставки в Мюнхені, Празі...
Французька виставка поїхала. А що у нас залишилося? Доведемо, що немало. Зараз виміряємо. Від історії науки — до великої. Наведемо історію з розміщенням французької виставки. Де? В одній з невеликих історичних будівель КПІ, де недавно відкрили — після багаторічних титанічних зусиль ректорату і особисто академіків Б. Патона і Г.Писаренка — «Державний політехнічний музей».
Символічно і чудово: саме в цьому приміщенні перебували майстерні, де студент КПІ (він же головний конструктор Ігор Сікорський з товаришами) майстрував- створював свої перші літаки. І були дуже раді, морально і матеріально, співробітники нашого музею, що їх чудовий павільйон орендований і тут розмістили французи свою виставку «Вимір людини».
Подивимося на цей чистенький будиночок музею з меморіальною дошкою генія інженерної і конструкторської справи, поп'ємо разом з студентами з нового-старого джерельця в скверику поряд і оптимістично скажемо: «Послухайте, у нас же є найголовніше для відкриття приголомшуючих і найбільших науково-технічних музеїв! Генії науки і техніки. Ще б'ють з глибин нашої землі відкриття і злети думки, технічного уміння».
Закладати основи, утворювати, зміцнювати зв'язок часів — звична справа для патріархів Б. Патона і Г. Писаренка. Найнадійніші люди! Навіки пов'язані з КПІ. Сімейна, професійна справа династії Патонів — вміло з'єднати, зварити два шматки металу. Георгій Писаренко — видатний фахівець, професор КПІ з опору матеріалів, з проблем міцності металу, конструкцій. Батько (академік) Євген Патон тут в КПІ був дружний з нашим великим вченим-механіком і генієм опору матеріалів Степаном Тимошенком, за підручником якого зростали покоління інженерів. Щось прораховував професор М. Сікорський. Кафедру і славу вітчизняної науки про міцність успадкував і розвинув Георгій Писаренко.
У багатьох країнах та й у сусідній Чехії як підписується випускник технічного вузу? Інженер Матушка, інженер Кубічек. У них це звучить гордо. У нашому нещасті пан інженер — або безробітний, або добуває собі кошти на прожиття іншим заняттям. А як це стосується розмови про якісь дивовижні науково-технічні музеї?!
Прямо. Щоб передавати у спадщину уміння технічні і наукові, необхідне добровільне захоплення всім цим. Тобто хоч би цікавість! О, цікавість — великий стимул! Питання в тому — що нам цікаве? Завжди цікавилися молоді (і немолоді): хто що носить, хто з ким живе, кого вбили і яким чином, як поводяться артисти і політики, що поїсти, нарешті, — зараз особливий інтерес. І вже майже сміються над тими (вельми небагатими), хто більше цікавиться будовою світу, природи, машини, елементарної частки, зірки далекої.
Начебто недавно один Нобелівський лауреат гордо заявив: «Я роблю науку і задовольняю свою цікавість за рахунок держави!..» Наївність. У нас зараз і найвигіднішу справу, і фундаментальну науку не можна рухати за рахунок держави. (Зароблена плата того ж президента нашої Академії наук — і то з нового року буде становити 400 грн., $75). Яка там цікавість!
