Українки — вродливі, веселі, практичні. Одна жінка з названими рисами може перетворити на патріота нашої країни будь-якого жителя Європи. А якщо таких жінок багато — то живемо, українці! Асоціація сприяння побратимству Тулузи і Києва «Ярославна» утворилася завдяки любові жителів Тулузи до України. Звичайно, є офіційні межі — програма побратимства двох міст, а «Ярославна» втілює цей сухий термін «побратимство» в життя, влаштовуючи «живі», цікаві проекти. Про це наша розмова з президентом асоціації «Ярославна» Анрі Шатеньє.
— Пане Шатеньє, чому саме в Тулузі, так далеко від України, створили асоціацію «Ярославна»?
— Ми з дружиною та кількома друзями заснували «Ярославну» в 1990-х, одразу після розвалу СРСР. З якою метою? Перш за все — зацікавити людей побратимством Тулузи і Києва, яке розпочалося ще 1973 року, і дати їм якомога більше інформації про Україну. Адже дуже часто побратимства міст обмежуються офіційними відносинами між меріями. А наша асоціація пропонує і втілює конкретні проекти, допомогу в реалізації яких можуть надати мерії.
— Розкажіть, хто члени вашої асоціації: тулузці з українським корінням, емігранти чи фахівці зі Східної Європи?
— Серед прибічників «Ярославни» — представники різних суспільних верств. Не всі мають українське коріння, адже в Тулузькому регіоні небагато залишилося представників старої, пореволюційної еміграції або ж еміграції «економічної», яка відбувалася в міжвоєнну добу з тоді польської Галичини. Упродовж останніх років утворилося чимало франко-українських подружжів. Вони не обов’язково приєднуються до асоціації, та це не заважає їм брати участь у наших акціях.
— Чи підтримує вас українська влада?
— Якщо під словом «влада» ви маєте на увазі уряд України, то моя відповідь буде «ні». Однак треба сказати, що ми ніколи й не просили у них допомоги. Зрідка контактуємо з Посольством України у Франції, трохи більше з Консульством України в Марселі. Наголошую: асоціація «Ярославна» не є політичною організацією і не втручається в життя демократичної України.
— Розкажіть про найцікавіші реалізовані «Ярославною» проекти.
— Основний напрямок нашої діяльності — привезення до Тулузи груп дітей із Києва та України. Не обов’язково з гуманітарною метою, радше в межах програм обміну і знайомства з нашим містом. До нас приїздили народні дитячі танцювальні гурти, хорові капели, делегації від київських шкіл та дитячих організацій. Вони жили в сім’ях або у вакаційних центрах мерії Тулузи, в Піренеях. Останній у часі проект — приїзд делегації дітей-учнів Малої академії наук України на науковий фестиваль «Ла Новела», який щоосені відбувається в Тулузі... Щодо культурних проектів, то нещодавно ми представили тулузцям чудову виставку світлин київського фотохудожника Ігоря Гайдая «Українці на світанку ХХІ століття». Виставка мала великий успіх. Також ми часто беремо участь — у межах програми побратимства Києва і Тулузи — у знаменитому Тулузькому ярмарку, який щороку навесні збирає близько 150 тис. відвідувачів. Хоч «Ярославна» — не туристична організація, ми вже показали Київ багатьом тулузцям.
— Ви й самі буваєте в Києві досить часто...
— У мене там родичі, друзі. Я люблю це місто не менше, ніж рідну Тулузу. Щоразу в Києві я знаходжу гостинних людей, які так схожі на тулузців!
— Коли ви вперше відвідали Київ?
— У лютому 1978 року. Це була одна з перших поїздок у межах побратимства Києва і Тулузи, її влаштувала Асоціація дружби «Франція — СРСР». Пригадую, було морозяно, але нас приймали напрочуд тепло. А вкрите снігом місто видавалося дивом!
— Ваша дружина — українка. Як ви познайомилися?
— Перша подорож вразила мене, тож за три роки я повернувся. Поїхав до Ялти. Знав уже кілька слів російською і зміг зав’язати розмову з молодою панною. Вона була з Києва і, як і я, проводила відпустку в Криму. Ця панна стала моєю дружиною і вже 25 років мешкає в Тулузі.
— Які найближчі плани асоціації «Ярославна»?
— У нас завжди чимало проектів, проблема — втілити їх усі! У Франції асоціації, подібні до нашої, працюють з волонтерами, тому наш бюджет дуже обмежений. Утім, найближчим часом ми плануємо, приміром, влаштувати фотовиставку «Разом» уже згаданого художника Ігоря Гайдая. Це групові фото працівників заводів, селян та інших громадян сьогоднішньої України. Хочемо привезти до Тулузи чудову трупу Владислава Троїцького. Продовжуємо приймати дітей із Києва — я вже згадував проект з Малою академією, сподіваюся на нашу подальшу співпрацю. Підтримуємо проект обміну між школами наших міст. Наступного року, сподіваємося, група тулузьких дітей зможе поїхати до українських родин та вакаційних центрів — так, як ми влаштовували це для українських дітей тут, у Тулузі. Дуже хотілося б, аби нас підтримала київська мерія.
