Незважаючи на перманентні суперечки щодо національної (чи все таки державної?) належності Миколи Гоголя, ЮНЕСКО цього року відзначило роковини смерті письменника. Українці в цьому питанні часто займають «хутірську» позицію, боячись запустити у свою оселю щось «чуже» — йдеться про російськомовність літератора; росіяни ж, як носії асимілюючої імперської культури, навпаки вдячно всотують будь-які здобутки, що хоч найменшим чином дотичні до поняття Росія. В будь-якому разі, заступник генерального директора ЮНЕСК О з питань культури Мунір Бушнакі надіслав послання віце-прем’єр-міністру України Володимиру Семиноженку у зв’язку із 150-річчям від дня смерті всесвітньо відомого письменника (4 березня 1852 року). У посланні зокрема зазначається, що, незважаючи на недовгий життєвий шлях Миколи Гоголя (письменник пішов з життя у 43 роки), його вплив на світову літературу є значним. Цей опальний колись письменник був справедливо визнаний широко відомий класичним автором, який отримав високу оцінку як один із засновників школи реалізму як в українській, так і в російській літературах. ЮНЕСКО висловлює щире захоплення великим українським письменником. Нагадаємо, що деякі сучасні українські письменники звинувачують Гоголя, зокрема, в тому, що він використовував у своєму письмі багато українізмів, які згодом перекочували у російську, збіднивши при цьому українську мову...
Філософія абсурду В. Стефаника
У Новому Саду, центрі сербського краю Воєводина, вийшли «Вибрані новели» Василя Стефаника сербською мовою (перекладач Стеван Константинович). Книжку, яка містить 36 новел, видало приватне видавництво «Любитель книжки». Наприкінці тридцятих років минулого століття у Загребі вже було надруковано хорватський переклад новел Стефаника, проте це видання давно стало рідкістю. На презентації, що відбулася 2 квітня у Новому Саду, Юліан Тамаш, член Національної Академії наук України й Спілки письменників України зазначив, що Стефаник був першим у світовій літературі новелістом філософії абсурду, яка згодом принесла славу А. Камю та Г. Г. Маркесу. За словами Тамаша, троє українських письменників були кандидатами на Нобелівську премію у сфері літератури: Іван Франко, Улас Самчук та Олесь Гончар. Якщо б її отримав хоча один із них, ставлення до української літератури було б зовсім інакше. Стеван Константинович також нагадав, що серби в минулому, через політичні причини, усіх східних слов’ян ототожнювали з росіянами й тому в Сербії рідко перекладали твори українських письменників. У комуністичні часи сербсько- українські літературні зв’язки безпосередньо залежали від доброї волі Москви й тиражувалися переважно твори соцреалістичного жанру. Тому серби досі майже не знають ні про українських класиків, ні про сучасну українську літературу. Книжка, яка щойно вийшла з друку, містить, між іншими, новели «Камінний хрест», «Земля», «Синя книжечка», «Лесева фамілія» та інші.
Підготував Ігор ОСТРОВСЬКИЙ, «День» за матеріалами Bambook.com та Ukrop.com
