“Днями завершилася ця чудова історія. І оскільки цей меморіал, ця гора, що дуже нагадує затоплений собор, стоятиме тут завжди, то й ім'я Глієра перебуватиме поряд з відомими композиторами вічно!”
Ів Гійам, секретар Комітету з підводних назв ЮНЕСКО, Монако
Почалося це драматичне дійство (гідне наукового трилера) під Різдво 2019 року, коли наша мобільна частина сімейного колективу меморіальної Музею-квартири Р.М. Глієра вирішила зустріти третє десятиліття нового століття буквально на протилежному кінці Земної кулі, на Гавайських островах. Крім наукового та пізнавального завдань ми поставили за мету розширити й так чималу географію виконання музики Глієра, зокрема запропонувати симфонічну поему “Сірени” на тему підводного царства оркестру Гонолулу. І раптом… назва одного з університетських сайтів, присвяченого плаванням наукових суден на північ від Гаваїв привернула увагу – “Глибоководна симфонія”! У голові промайнуло “Як? Нас випередили? І перший візит після прильоту був до Лабораторії підводної геології Університету Гонолулу. Реальність виявилася ще цікавішою.
***
У 1959-1960 роках американський геолог У. Менард доступними тоді способами відкрив, що дно океану між Гавайями та Аляскою зовсім не пласке, як вважалося раніше, а з нього, мов середньовічні фортеці, буквально стирчать гори сотні та тисячі метрів заввишки, але до поверхні вони не доходять. Коротко скажемо, що поява цього нового напрямку досліджень дуже важлива для безпечного плавання наукових та військових підводних апаратів.
На що ж пішло майже два роки? Виключно на заповнення двох заявок (однієї помилкової, іншої переможної) та їхній захист (очний та заочний) перед високими зборами з 30 міжнародних експертів (здебільшого з Азіатсько-Тихоокеанського регіону). Скажемо одразу, що розібратися у цих 6-сторінкових англо-французьких документах без спеціальних знань гідрографії та океанології просто неможливо. В ідеальному випадку треба брати в союзники якусь національну організацію за профілем. У нашому випадку цього сприяння не було, і ми були змушені шукати особисті зв'язки серед океанологів різних країн. На заключному етапі цінні поради дав нам знаменитий ленінградський бард і – як з'ясувалося – класний фахівець із геофізики Світового океану, перший автор слів до “Гімну” Глієра – Олександр Городницький.
Саме Олександр Мойсейович заспокоїв нас із приводу коректності позначення вершини Глієра як особливої категорії: “гайот”, тобто стародавньої (понад 50 млн років) гори-вулкану, що височіє над дном океану в цьому районі не менше ніж на 1000 м, конусоподібної, але з пласкою вершиною і не досягає на сотні (іноді й на тисячі) метрів поверхні води. Таким чином, Гайот Глієра наприкінці листопада став першим і поки що єдиним гайотом у системі більш ніж 60 Гор Музикантів. Аналогом такої гори суші є також рідкісні “столові гори”.
***
Чому “Гори музикантів” і хто тепер “сусіди” Глієра? Ризикну припустити, що майже сотня занурених вершин у цій частині океану виявилася не випадково розкиданою групою, а якщо акуратно поєднати крайні її точки, то вони утворюють фігуру космічного масштабу "арфи", "колонна" якої простяглася з північного заходу на південний схід майже на 1300 км! Хіба могли у вчених-першовідкривачів виникнути асоціації з чимось іншим, крім музики і музикантів? Професор Менард і його послідовники поступово заповнили карту підводного світу цілком гідними іменами, залишивши все ж таки кілька "білих плям" (повний список світових композиторів можна подивитися, відкривши сторінку "Musicians Seamounts" в англійській Вікіпедії.)
***
Як справжній Творець, Рейнгольд Глієр насамперед своєю працею створив чимало пам'яток нерукотворних: 7 балетів, 5 опер, 20 симфонічних творів, 5 великих та складних концертів, та багато іншого майже з усіх жанрів. Будучи багато років “всесоюзним старостою” композиторів величезної країни, живучи в Москві, Баку, Ташкенті, Свердловську, він створив достатню кількість творів української тематики та мелодики, зокрема таку велику форму як балет “Тарас Бульба”, так ніде ніколи і не поставлений . Вирішальний внесок у культуру рідного краю був зроблений уже маститим композитором, коли 1914 року Рейнгольд Морицевич став на багато кривавих років першим обраним ректором Київської консерваторії, створивши українську композиторську династію, яка живе і розвивається вже в кількох поколіннях.
***
Як би тепер нам - нащадкам - хотілося, щоб хоч зрідка на його батьківщині, в оновлюваному ландшафтному парку "Муромець" на Дніпрі звучали потужні та відомі частини всесвітньо виконуваної Третьої симфонії Глієра - там, де вже п'ять років стоїть чудовий пам'ятник билинному богатирю. А найголовнішою річкою країни знову ходив би прогулянковий теплохід "Композитор Глієр", який давно іржавіє в одному із затонів Херсонського річкового порту!
Монумент самому композитору був би доречним у районі Бессарабської площі, де на Басейній вулиці д.6 майже століття простояла, а тепер безслідно зникла садиба Глієрів - великих виробників музичних інструментів у дорадянському Києві, де власне народився і виріс Гольдик - майбутній композитор, диригент, педагог і просто зразковий сім'янин. Чим зустрінемо 150-річчя маестро, яке настане вже за короткі три роки?
