Світлої пам’яті Анастасія Дідук не шкодувала ні сил ні часу, аби відродити, зберегти, примножити історичні, культурні традиції рідного краю. Вона була начальником райвідділу культури, пішла у вічність у ході масового культурницького заходу, вдень...
Одначе — про її «власність», до якої уже йдуть і їдуть з усіх-усюд екстрасенси, стражденні й просто цікаві до своєї історії люди. Жіноче вокальне тріо «Елегія» з Анастасією Дідук на чолі відправлялося на фестиваль самодіяльного мистецтва до Запоріжжя. Ми вже знали, що навесні 1996-го нарешті зазеленіла одна-єдина з 13 тисяч гілок отого тисячолітнього дуба. Отже, дала й жолуді?.. Наші аматори одержали від району наказ: повернутися додому з жолудями від умираючої святині», — згадує Іван Козульський про те, як у Старій Синяві з’явилося одне-єдине продовження Запорізького дуба. Бо ж «привезли багато жолудів, та лише одному вдалося дати життя».
Гм, де відоме Запоріжжя, колиска культур різних народів, а де тиха, здавалося б, забута Богом і людьми Стара Синява, райцентр. Як кажуть, на відстані метра на географічній мапі один від одного ці два різнi населенi пункти. Одначе треба знати окремих старосинявців. Вони ніколи не обминуть нагоди, аби поїхати з гостями до Пиляви, за якою серед поля широкого насипано високий курган, наче козацьку могилу. Тут Богдан Хмельницький дав переможний бій шляхті.
Ось воно, поле козацької слави. Круті сходи ведуть на вершину рукотворного кургану, з якого далеко довкола видно. Вглиб і вшир. Ніби знову, як колись дано, вступають у поєдинок мужні вершники й піші. Якщо вже не вони самі, то їхні предки одержували благословення з небес, що витало над отим Запорізьким дубом. Тоді це було могутнє дерево й ніхто, мабуть, у найгірших снах не бачив жодної всохлої його гілки.
Вони ж, старосинявці-патріоти, подумки долаючи далекі у часі й просторі відстані, згадають безліч легенд і фактичних подробиць, аби переконати, що саме в їхньому краї вельми логічним, закономірним буде чудове продовження тисячолітнього дуба. «Для наших місць, як і для тих, де всихає диво-дерево, характерні живописні виходи на поверхню гранітів», — знаходить нові й нові аргументи Іван Козельський.
А учасниці вокального тріо «Елегія» Міла Лотишко, Зоя Присяжнюк, Яніна Степанишина охоче розповідають, що начебто екстрасенси передбачили: якщо тільки загине єдина жива гілка Запорізького дуба, Україна втратить останній зв’язок з Космосом. І тут-таки аматорки сповнюються надіями, що вже не втратить, а навіть відновить «старі» зв’язки: «Ось тут, у глечику, росте-підростає продовження дуба».
Вони згадують літописну й усну історію. Мовляв, літописець десятого століття нашої ери Костянтин Багрянородний залишив відомості про культове поклоніння своїх сучасників священному дубові. Отже, дереву не менше тисячі літ. І наразі тяжко з’ясувати, де саме міф, де історична правда, та, як посилаючись на наукові авторитети, запевняють старосинявські співбесідниці, Запорізький дуб — то і є воно, Світове Древо, згадуване у древніх писаннях. Дуб зціляв хворих, обдаровував миром і благополуччям родини, давав наснагу воїнам...
Відтак повертаються думкою до того дня, коли влаштували обряд садіння жолудів у грунт. Там, на кургані за Пилявою, відбувалося дійство. Під високим куполом синього неба чоловіки, молодиці загортали жолуді з обох боків крутих сходів, що ведуть на вершину кургану, а один — у глечик. Щось було язичницьке, прадавнє у тому їхньому ритуалі. І перед ними з’являлися, ще довго потім нікуди не зникали, тіні забутих пращурів.
Туди ж, до місця, де два роки тому відбувся цей незабутній обряд, поїхав разом з натхненним краєзнавцем Іваном Козельським і автор цих рядків. Ми довго ходили курганом у надії побачити, що серед полину й ковили проріс хоча б один дубок. На жаль, не побачили. Лише посаджений у глечик жолудь проріс і наразі зеленіє листям на поки що тонюсінькому стовбурі...
