Наприкінці минулого року багатолітній невтомний дослідник сакральної архітектури Закарпаття, доцент кафедри рисунку факультету дизайну та декоративно-прикладного мистецтва Закарпатської академії мистецтв, заслужений працівник культури України Михайло Сирохман видав унікальну і надцінну з огляду на її культурно-історичне значення книгу «Втрачені церкви Закарпаття».
Здійснивши впродовж понад 30 років своєї дослідницької діяльності сотні експедицій селами Закарпаття, вивчивши архіви та музейні фонди в Україні, Словаччині, Чехії та Угорщині, автор зафіксував загалом 156 об’єктів церковної архітектури (101 дерев’яну та 25 мурованих церков, 29 дерев’яних дзвіниць), які перестали існувати у ХІХ - ХХІ століттях, проте збереглися у зображеннях.
«Закарпатське церковне будівництво наочно засвідчує збережену впродовж століть належність до українського мистецтва – як і відбиває взаємовпливи з художнім світом сусідніх країн. У місцевій архітектурній традиції відображається і конфесійна приналежність різних етнічних груп краю, і його підлеглість у різні часи різним державам. Ця земля в Карпатах стала місцем зустрічі західної та східної гілок християнства, що породило на відносно невеликій території значне розмаїття стилів і форм дерев’яного будівництва», – зазначає у передмові до видання його автор.
Попри те що у ХХ столітті ідея збереження й охорони пам’яток народного мистецтва набула в Європі загального визнання, немає жодного десятиліття, коли б не нищилися унікальні шедеври церковної архітектури Закарпаття. Загалом М.Сирохман виділяє три періоди активного нищення церковних споруд. Перший тривав від початку століття до 1945 року, коли йшла активна заміна старих дерев’яних храмів мурованими. У цей час перестало існувати свого роду унікальних 47 дерев’яних церков та 11 дзвіниць.
Другий період нищення культових споруд припадає на повоєнний час та приналежність Закарпаття до СРСР (1945 - 1991 рр.). Тоді під опікою компартії та КДБ на місцях створювалися ініціативні групи, які розбирали на дрова храми насильно ліквідованої Греко-католицької церкви, які не перейшли у користування щойно створеним парафіям московського православ’я. У цей період було знищено церковні споруди у Ганичах, Руському Полі, Підплеші, Пузняківцях, Розтоках, Перехресному та інших селах, здійснено умисні підпали архітектурних шедеврів у Майдані та Соймах. У пору войовничого атеїзму в області зникло 26 дерев’яних та 32 муровані церкви, десятки дзвіниць та каплиць.
На жаль, і нинішнє тисячоліття, уже позбавлене впливу владного безбожництва, не стало надійною перешкодою для місцевих геростратів. Часто церковні громади та не надто переобтяжені високим культурним рівнем священнослужителі не дотримуються вимог законодавства про культурну спадщину і вносять свої «архітектурні рішення», перекриваючи дахи дерев’яних храмів бляхою та «оздоблюючи» їх вакуумними склопакетами та пластиковою ламберією. У такий спосіб спотворено перлини архітектури у селах Гусний, Сухий, Ізки, Подобовець, Репинне, Торунь, Присліп, Тишів та інших. У багатьох церквах вульгарно переробляють інтер’єри, а самозвані «умільці» перемальовують на власний розсуд іконостаси та стінопис…
- Церква Покрови Пресвятої Богородиці (1757 р.) у с. Гукливий-Таламаш. Розібрана у 1921 році.
Відомості про втрачені культові споруди Закарпаття Михайло Сирохман збирав під час численних експедицій від місцевих старожилів, серед яких були і нащадки будівничих, відшукував у книгозбірнях, архівах, музейних фондах Закарпатської області та сусідніх центральноєвропейських країн, використав віднайдені там малюнки та світлини вже неіснуючих храмів, авторами яких є відомі тогочасні науковці та митці Володимир Шухевич, Флоріан Заплетал, Францішек Стшалко, Богуміл Ваврушек, Вадим Щербаківський, Рудольф Гулька та інші. І, звісно, щедро проілюстрував книгу власними фотознімками, зробленими під час «польових досліджень» Закарпаттям. Фото кожного втраченого храму містить детальну інформацію про його будівництво і руйнацію, особливості архітектурного стилю, опис екстер’єру та інтер’єру приміщень, наводяться цікаві історичні факти, які мають стосунок до цих споруд.
Видання побачило світ за сприяння Закарпатської академії мистецтв, ГО «Культурна платформа Закарпаття» та Мукачівської греко-католицької єпархії, за що вони, разом з автором, заслуговують на щиру подяку.
