Представлена експозиція — перша в рамках проекту «Український наїв ХХ століття», розробленого, як серія мистецьких акцій і відкритих лекторіїв для розширення меж сприйняття українського наївного мистецтва. Назва виставки взята зі слів французького письменника й критика Луї Арагона про художника Анрі Матісса, який «зберіг сонце для молоді» у важкі часи. І справді, роботи непрофесіональних художників написані переважно у жорсткі 1920-ті, голодні 1930-ті, воєнні 1940-і роки, однак сповнені розмаїттям барв і мотивів.
Аналізуючи полотна Панаса Ярмоленка і Марії Примаченко, художник Арсен Савадов розповів, що для досягнення подібного осмислення потрібно володіти культурним досвідом й спадком нації: «Твори Примаченко говорять про те, що ідеологічні програми, жахливі марксистські на ті часи, не змогли вбити творчу рефлексію художника стосовно головних величин реальності — простору, сонця, неба й води. Страшні образи Марії Примаченко, її тварини 1937 року, страшніші, ніж Йосип Сталін, а подані в естетиці, яку готовий сприймати глядач. Це і є канони справжнього мистецтва».
На виставці представлено роботи й художників менш відомих, ніж Катерина Білокур, Марія Приймаченко, Панас Ярмоленко. Зокрема квіткові полотна Параски Власенко, Софії Мельник-Гоменюк, святкові замальовки на склі Анастасії Рак («З Воскресінням Христовим», «Колядники із зіркою»), гіперболізовані портрети Тетяни Пата, пейзажі Ярини Гоменюк, Антона Штепи й автентика української хати в полотнах Марії Нелеп (Косогон) показують, наскільки різним може бути сприйняття буденності й щирим її переживання. Навіть кон’юнктурні, на перший погляд, роботи Івана Лисенка не поступаються силою свого творчого переосмислення — портрет «Родина Дмитра Микули» (1933 р.) створено за фотографією сім’ї, що загинула від голодомору, а зображення військових у формі одразу асоціюються із вшануванням людських втрат війни.
«Збережене сонце» — чистота й добро, віднайдені художниками у важкі часи, — зауважив Петро ГОНЧАР, співорганізатор виставки, генеральний директор НЦНК «Музей Івана Гончара». — На крові, на бідах, не можна було вижити, а митці все одно зберігали надію. Із сьогоднішніми подіями в Україні тематика виставки сама собою поєднується — це самоусвідомлення народу. Як ці художники самостверджувалися своєю творчістю, так і українці себе сьогодні стверджують, як воїни на Донбасі. Це дуже близько, і така зброя сильніша, ніж куля, бо за нею стоїть світ мистецтва, бо вона дуже щира».
На вернісажі представлені також авторські інтерпретації відомих живописних творів, наприклад, «Мона Ліза» Георгія Малявіна, створена на коробковому картоні аквареллю, відтворюють уявлення про уже визнані шедеври мистецтва. Експонують і художнє різьблення Йосипа Петрука й Ананія Болсуновського, скульптури Станіслава Серцевича. Співорганізатор проекту Лідія Лихач розповіла, що потрібно розрізняти народне мистецтво і наївне — момент перенесення народних орнаментів на полотно є моментом переходу від традиції до наївного мистецтва, коли у по-справжньому непростий час, непрофесіональні майстри творили свої сповнені життєдайності й духу роботи.
«Ця виставка показує, які ми тоді, коли найчесніші душею», — вважає письменник і видавець Іван Малкович.
«Збережене сонце» можна побачити до 31 жовтня.
