Жах у кіні, як відомо, має багато облич. А втім, зводиться все до того, що при словосполученні «фільм жахів» виникає стійкий асоціативний ряд — монстри і вбивці всіх різновидів, величезні тесаки, кров, тельбухи, напруженні акорди скрипкового оркестру тощо. Але мистецтво взагалі повне парадоксів, і деякі фільми жахів виходять за межі перерахованих ознак. Ось, наприклад, картина під назвою «Норбіт». Це — справжнісінький фільм жахів. Точніше, жаху.
Жахливо тут все. Гра акторів. Режисура (Брайан Роббінс). Сценарій. Діалоги. Жарти. Останні жахливі настільки, що хочеться просто вити. Не зрозуміло, для чого витратили цю купу плівки, але цілком ясно, для кого. Цю людину звати Едді Мерфі.
Взагалі-то Мерфі — достатньо обдарований комічний актор, і в його доробку є чимало яскравих ролей. Проте, як більшість акторів, він потребує чітких настанов і авторитетного керування, бо інакше лицедійське его неконтрольовано вирветься назовні і перетворить будь-яку роль або фільм на мотлох. Саме так і трапилося з «Норбітом». Можливо, Мерфі задумав цю стрічку як своєрiдну пародію на «Фореста Гампа». Проте вийшов черговий дешевий бенефіс. У Мерфі вже є такі стрічки, де він грає сам кількох абсолютно несхожих персонажів, у тому числі і жінок. Вирішив він так вчинити і зараз, перевтілившись у Норбіта, його дружину Распутію і його прийомного батька містера Вонга, китайця. Мало того, Мерфі ще й виступив співсценаристом разом зі своїм старшим братом Чарльзом.
Згідно з цим сценарієм, Норбіт — то такий сирітка, котрого підібрав Вонг і котрому не дуже щастить у родинному житті. Він одружується з Распутією — товстезною, тупою, огидною і зрадливою бабою, в якої до того ж ще троє таких же точно братів. І ось він від того сімейства постійно потерпає. Надто ж маючи перед очима подружку дитинства Кейт (Тенді Ньютон), котра виросла в струнку й розумну красуню.
Який сценарій, таке тут і все інше. Ролі примітивні, жарти кричуще тупі, ситуації і трюки несмішні. Діалоги або дурні, або нудні. А втім, уся стрічка в першу чергу нудна. Нецікавою вона буде, здається, навіть для поціновувачів фекального гумору. Люди добрі, будь ласка, не ходіть на цей фільм. Адже життя таке коротке, і в ньому дорога кожна секунда. А тут — цілих півтори години псу під хвіст.
Невже Мерфі настільки себе не любить?
