Позавчора фотовиставку «Дня» відвідала Грейс КЕННАН ВАРНЕКЕ — нині регіональний директор американської громадської організації Winrock International, що надає допомогу українським жінкам в опановуванні азами ринкової економіки, директор Проекту економічного розвитку жінок. А в минулому пані Грейс — фотограф із де ся ти річ ним стажем, єдина жінка-фотограф на Москов ській олімпіаді, редактор фотоальбому «Один день із життя Радянського Союзу», організатор зйомок документальних фільмів про відносини Радянського Союзу та Америки і фільму «Росія зсередини». Своє дитинство пані Грейс провела у Москві разом із батьком, який був послом США в Радянському Союзі в середині минулого століття. (Детальніше про долю пані Грейс можна прочитати в «Дні» №44 за 7 березня 2001 року). Пані Грейс люб’язно погодилася поділитися своїми враженнями від фотовиставки з читачами «Дня».
— Все, що я побачила на фотовиставці, мені дуже добре знайоме, бачила це сама, оскільки я вже четвертий рік в Україні. Пам’ятаю візит Папи Римського, розмови з самоселами в Чорнобильській зоні, я бачу іноді безпритульних дітей, які мене завжди дуже розчулюють... Та на виставці я очікувала побачити роботи жінок-фотографів, але їх, на жаль, тут не представлено. Я як регіональний директор в Україні американської громадської організації Winrock International працюю з українськими жінками, які відкривають свій бізнес, багато їжджу Україною і дуже хотіла б, щоб на виставці показали і життя тих, хто починає для себе цілком нову справу, і звичайних людей, і людину в домашньому середовищі, і глибинку. Дуже сподобався знімок «Стрибок на Івана Купала» Сергія Старостенка, я такого ще ніколи не бачила. Привернула увагу робота «Синдром мобільності», тому що це універсальний знімок, таке можна побачити і в Нью-Йорку, і де завгодно. Це прикмета нашого часу, коли телефони в чомусь, як це не парадоксально, ізолюють нас одне від одного. Сподобався контраст між звичайним і розкішним життям, представленим у різних журналах, про яке мріють багато жінок (Сергій Чузавков. «Вуличний кутюр»). Дуже розчулила фотографія «Биковня» Миколи Лазаренка. Я була в Биковні, там досі дуже тихо, мало людей, і ви відчуваєте тіні тих, кого тут розстріляли і поховали у братській могилі. Більшість із них — молодь, кому було 29 років, кому 35 — це вік моїх дітей. Я думала про те, яка це жахлива трагедія — адже розстріляли людей, які були в розквіті своїх сил. На пам’ять про них на всіх деревах я бачила білі стрічки.
Чотирнадцять років тому я редагувала фотоальбом «Один день із життя Радянського Союзу», до якого запропонували свої знімки, зроблені 15 травня 1987 року, сто фотографів. Жінок серед них було близько п’ятнадцяти, А Радянський Союз представляла єдина жінка-фотограф — Марина Юрченко. Всі фотографії альбому були цікаві, багато хто з них показував, якою суспільство сприймало тоді жінку, — це наречена, старенька, мати, героїня, ветеран війни. Та серед тих фотографій не було таких, де було б знято ділову жінку, яка досягла успіху в житті, а ті, хто мав головні ролі в уряді, — були чоловіками. Це був зовсім інший історичний період, інший час. Сьогодні ми бачимо на фотовиставці, що суспільство дуже змінилося — стало відкритим. За радянських часів не дозволяли іронії проникати на фотознімки, не можна було показувати щось негарне.
На виставку Грейс прийшла зі своєю подругою Ольгою Хіршхорн, мистецтвознавцем, яка приїхала до України відвідати своїх родичів. Вона вдова відомого колекціонера картин, які передано до Музею сучасного мистецтва у Вашингтоні. «Я часто буваю на фотовиставках, — говорить Ольга, — але в Україні на фотовиставці я вперше, і вона викликає у мене двоїсті почуття. На подібних виставках у Сполучених Штатах можна побачити більше робіт про жахливу бідність, а тут я бачу багато веселих і щасливих облич, багато того, що вражає як дуже приємне і хороше, і це не дивлячись на силу-силенну складних проблем, які існують сьогодні в Україні».
