Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Живі» ділянки серед «застою»

Чи не єдиною розрадою для глядачів у новорічно-різдвяному ефірі став проект «Х-фактор»
11 січня, 2011 - 00:00

Як влучно зазначив у своєму коментарі режисер Сергій Архипчук, українське телебачення вже сформувало собі певне, на жаль, не найшляхетніше реноме, яке й провокує нас, телеглядачів, на певні, не найкращі очікування. Часто буває нескладно передбачити, як ефір відреагує (або проігнорує) на ту чи іншу подію. У тому числі, це стосується новорічно-різдвяних свят. Нескінченне накручування теми «вогників» та «олів’є» щороку викликає бажання просто вимкнути телевізор та створює стійке враження «застою», вибратися з якого у телеменеджерів немає швидше не можливості, а бажання. Утім, на щастя, часом очікування все ж не справджуються, і серед новорічного «застою» з’являються «живі» ділянки. Однією із них став фінал шоу «Х-фактор», який телеканал «СТБ» показав увечері 8 січня. Переможцем цього співочого конкурсу став 19-річний співак-аматор із селища Новофурманівка Донецької області Олексій Кузнєцов.

Молоді, «живі» та талановиті люди, що взяли участь у проекті, виглядали дуже свіжо та, сказати б, нетипово на фоні незмінного новорічного зіркового набору формату Філліппа Кіркорова... Ця молодь — із різних куточків нашої країни — представляє ту Україну, якій рідко знаходиться місце в ефірі.

Утім, проекти, які несуть подібні смисли («Х-фактору» ми присвятимо окрему публікацію в рамках «Прес-клубу «Дня») — це швидше виняток. Узагалі ж картина українського новорічного-різдвяного ефіру — невтішна. Принаймні, так стверджують експерти «Дня».

Сергій АРХИПЧУК, режисер, засновник медіашколи телеведучих TV LAB:

— Під час цих новорічних свят я лише переглянув українські канали. Внутрішньо вже закладений певний супротив — з досвіду попередніх років можна наперед зробити висновок, що нічого цікавого нам не запропонують. Цього року канали знову орієнтувалися на вузьку глядацьку аудиторію. Варто відзначити хіба що програму «Фольк-music» на Першому Національному — це одна з найцікавіших розважально-музичних програм. Досить дотепною була програма з зірками українського шоу-бізнесу «Велика різниця». Але коли після нового року показали московський варіант цієї програми, вразив зневажливий тон, яким московські ведучі спілкувалися з представниками українського шоу-бізнесу, що відчувалося навіть у гуморі. Це, по-перше, прояв комплексу меншовартості, який існує в українців, а, по-друге, комплексу старшого брата, на який досі страждають росіяни. У результаті складається враження, що в Україні не можливо зробити повноцінне шоу, не залучивши чужинців, при чому чужинців однієї категорії — московської. Навіть у радянські часи заради годиться, щоб репрезентувати масове мистецтво у своїй повноті, залучали болгарських, чеських, словацьких виконавців. Сьогодні Україна у розумінні керівників каналів є ще однією великою областю, десь між Воронізькою та Білгородською, яка не може обійтися своїми силами і якій потрібна гуманітарно-сексуальна допомога. Мені здається, що в Україні є такі беззаперечні авторитети у музичному жанрі, як «Пікардійська терція» у Львові і «Менсаунд» у Києві. Я собі не уявляю, яка культурна людина може організовувати пісенне свято і не залучити ці колективи. А є ще такі яскраві виконавці, як Олег Скрипка чи Тарас Компаніченко, «Плач Єремії», Роман Гриньків, хор «Дударик» і «Дзвіночок» або хор хлопчиків та власне капела Левка Ревуцького. Та хіба вони завершують цей перелік? Тобто, це має бути наше свято, зроблене своїми силами для наших громадян. Натомість такий нівелюючий підхід керівників каналів, які забувають, де живуть і для кого працюють, руйнує цю вразливу структуру, яка називається українська людина.

Олександр ЗИРІН, незалежний телевізійний оглядач:

— Новорічне українське телебачення «порадувало» соєю не-українськістю. І це прикро, адже вся матеріальна база для створення цікавого та якісного продукту в нашій країні вже є. Технічні можливості дозволяють створювати абсолютно різноплановий продукт світового гатунку. А у нас, якщо якийсь серйозний телепроект запускається, то запрошують, як правило, закордонних фахівців. Мовляв, тут таких профі немає. А як же вони можуть з’явитися, якщо українців не запрошують для реалізації складних проектів?

Отже, технічні можливості є, але бракує розуміння того, що українське телебачення має бути українським. Для тих, хто може хворобливо відреагувати на цю тезу поясню, що українське — означає наших артистів, молоді обличчя, цікаві талановиті сценарні знахідки, створені в Україні. Але натомість наше ТБ дає дорогу іноземним артистам, а потім усі розводять руками, мовляв, показуємо їх, бо вони популярні. Звісно, що популярні, адже самі медіа і роблять їх такими, своїх залишаючи переважно за кадром.

Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, засновник і головний редактор газети «ФЕСТ», Ужгород:

— Розважальні новорічні програми, які транслювали українські канали, створили гнітюче враження. Очевидно, що вони спрямовані на нав’язування комплексу меншовартості. Звісно, новорічний ефір має бути розважальним, але вибудовуватися на українському матеріалі. А ці програми, які пропонує наше телебачення, роблять Україну країною провінційною. Це виявляється навіть у новорічних привітаннях офіційних осіб. Я тут не говоритиму про суть того, що сказав Президент. Ідеться про те, що наші європейські сусіди такої традиції не підтримують. У їх новорічному ефірі звучить гімн, а далі — салюти та концерт. Влади в новорічну ніч на екрані немає. А наявність її в ефірі українському — це свідчення залишків радянського мислення.

Іван КАНІВЕЦЬ, режисер:

— Новорічний ефір цього разу я не дивився, оскільки кілька років тому був причетний до підготовки новорічних телепередач. У цій справі дуже багато шаблонів і стереотипів, а натомість мало креативних і творчих ідей. Для мене те, що сьогодні показує у новорічну ніч більшість українських телеканалів, — нецікаво. Я не почуваюся частиною «русского мира». Як на мене, для українського новорічного ефіру головне — щоб було цікаво, весело, несподівано і щоб це було виконано на матеріалі, який близький до нашого сприйняття Нового року. Інший суттєвий недолік українського новорічного ефіру і водночас шоу-бізнесу полягає, як я вже казав, у відсутності нестандартних і цікавих ідей. Для того, щоб програма була цікавою, вона має бути несподіваною. Якщо ти знаєш, що відбудеться за десять хвилин, це вже не цікаво. Глядачів щороку примушують переживати таке собі дежавю.

Катерина КАЛІНІЧЕНКО, художній керівник Донецького будинку культури:

— Телебачення я майже не дивлюся, в тому числі, мало дивилася його і на новорічні свята. Віддала перевагу DVD-дискам із документальними фільмами про українських письменників, театральних діячів, у тому числі побачила запис поетично-музичної композиції Богдана Козака «Посланіє» (за творами Тараса Шевченка). На жаль, на телебаченні таке рідко коли побачиш, тим більше в новорічно-різдвяний час.

Марія ТОМАК, Вікторія Скуба, «День»
Газета: 
Рубрика: