Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Жорстока брехня

17 грудня, 2008 - 00:00
ЛЕОНАРДО ДІКАПРІО У ФІЛЬМІ «ТІЛО БРЕХНІ» / ФОТО З САЙТУ KINOPOISK.RU

Новий фільм відомого британо-американського режисера Рідлі Скотта «Тіло брехні«(рос. «Совокупность лжи») («Body of Lies») побудований на сучасних реаліях, неначе відзнятий на основі сюжетів ВВС та СNN: війна в Іраку, міжнародний — аж до вибухів у затишних містах Європи — тероризм, спецслужби за роботою тощо.

Основний сюжет — історія такого собі агента Роджера Ферріса, котрий намагається викрити терористичну мережу, відповідальну за криваві атаки на західні міста. Дія відбувається на Близькому Сході, переважно в Йорданії. Ферріс веде складну гру згідно з директивами з Вашингтона, втягуючи в неї колег з інших країн, але і сам, разом зі своєю близькою людиною, стає об’єктом насильницьких маніпуляцій.

У фільмі вистачає звичних ознак Скоттової режисури: рясні плани зверху, спостереження з космосу, що створюють відчуття всепроникливості спецслужб (прийом, відпрацьований у більш ранніх фільмах), ефектні сцени перестрілок, хороша робота команди зі спецефектів. Але, мабуть, «Тіло брехні» лишився б нічим не примітним шпигунським бойовиком, якби не по-справжньому зоряний акторський склад.

Леонардо ДіКапріо як агент Роджер Ферріс продовжує свої спроби перейти в амплуа похмурого мачо, початі ще в «Бандах Нью-Йорка» Мартіна Скорсезе. Його неголеність і неусміхненість мають тому, вочевидь, сприяти; але цього інколи, здається, все ж недостатньо. З іншого боку, приємно дивує Расел Кроу, на якому ролі отих бувалих вояк сидять мов бездоганно пошиті костюми, цього разу грає такого собі інтелектуала від розвідки Еда Хоффмана, шефа ДіКапріо, цілком стриманого джентльмена, кабінетного генія маніпуляцій. Третій гравець тут — шеф йорданської розвідки Хані у блискучому виконанні Марка Стронга. Ось, власне, ця трійця і задає тон у фільмі. Виконавцям вдається не тільки надати своїм персонажам психологічного об’єму і переконливості, а й створити таку насичену атмосферу інтриг, безсоромних маніпуляцій і фальсифікацій, що будь-яка брехня тут дійсно виглядає як щось абсолютно природне.

Одним словом, Скоттові вдалося створити своєрідну відповідь на бондівський стандарт, показавши, що в роботі спецслужб честі й краси дуже мало, а ось бруду, брехні, крові та невинних жертв більш ніж достатньо. Вийшла у підсумку непогана розважальна картина з чіткою фінальною мораллю, доволі невеселою: доки у світі тривають війни та існують спецслужби, тіло брехні буде всепроникливе, глобальне і невразливе.

Окремий приємний момент, про який варто згадати: чудовий, високопрофесійний переклад — що на тлі загальної якості вітчизняного дубляжу є особливо втішним.

Можливістю подивитись цей фільм автор завдячує столичному кінотеатру «Київ».

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: