Масові акції протесту в Києві та по всій країні радикально вплинули на вітчизняний інформаційний простір. Зокрема, після триденного «страйку» змінив характер і тональність інформаційного й політико-аналітичного мовлення канал «1+1». Про те, що «плюси» збираються робити далі і як бачать день нинішній, голова ради директорів і співвласник каналу Олександр Роднянський розповів у інтерв’ю «Московским новостям» (www.mn.ru).
Ми не маємо наміру більше нікому допомагати — ані Януковичу, ані Ющенку. Я хочу спробувати відновити те, що у нас виходило колись: збалансоване телебачення, яке надає рівні можливості всім учасникам політичного процесу. І журналіст, якщо він професіонал, політичні симпатії нехай залишить на вулиці. Наші там усі, на Майдані!.. Ви би побачили збори колективу «1+1» — суцільний помаранчевий колір! Але я їм потім сказав: якщо ми робимо зараз нормальне телебачення, то на роботі ви не робите помаранчеве телебачення.
— Віктор Ющенко останні два роки був фактично заборонений на провідних українських телеканалах. Звідки півмільйона людей на вулицях Києва та чотирнадцять мільйонів голосів на його підтримку?
— Я думаю, саме завдяки тому, що Віктор Ющенко був заборонений на телебаченні. Якби в ефірі була дискусія, якби кандидат від влади був учасником цієї дискусії і якби Ющенко з’являвся кожний день на екрані зі своїми прихильниками та був би вимушений відповідати на масу запитань, які до них є...
— Російська пропаганда навряд чи набагато елегантніша, а діє цілком успішно.
— А я завжди говорю всім своїм московським друзям: немає прямого зв’язку між Україною та Росією, це дуже різні країни. Політичні простори не схожі, психологічні типи не схожі. Україна — дрібнобуржуазна країна. З глибоко вкоріненим у кожному окремому індивідуумі прагненням зберегти право на особистий розвиток, на досягнення успіху, на щастя в особистому житті та без дуже важливого для Росії успадкованого комплексу історичної ролі. Я ні в якому разі не хочу сказати, що цей комплекс шкідливий — ні, в цьому є пасіонарність, непровінційність, є бажання та здатність конкурувати в науці, культурі і так далі. Росія — країна величезної пасіонарної енергії. Україна просто інша. Я весь час приводжу приклад Франції та Бельгії. У Бельгії немає великої французької культури, але Бельгія при цьому не хоче бути Францією. Всі розуміють французьку, всі дивляться французьке телебачення, мають спільний бізнес, але це дві різні країни. Чому російська пропаганда більш успішно діє на російське суспільство — не знаю. Можливо, тому що в Росії все ж таки інша політична реальність, в якій президент користується непорівнянною підтримкою населення.
— Ця підтримка хіба не результат зусиль телебачення?
— Я думаю, що навпаки: суспільна свідомість запитала такого роду телебачення й такого роду владу. Громадська думка в Росії ще більш консервативна, ніж Кремль. В Україні — інше життя, інші люди, а пропаганда велася російськими кальками, так ще й тими ж учасниками абсолютно без урахування специфіки...
— Ви сказали колись, що канал «1+1» робився зі спробою «осмислити, хто такі українці, що об’єднує 50 мільйонів цих дуже різних людей». Зараз говорять про можливий розкол країни. Ви гадаєте, це реальна небезпека?
— Я думаю, що це накликали демона. Вони викликали диявола — ось він і з’явився. Російські ЗМІ також постаралися. Ніколи не було на Україні такого. Я взагалі ненавиджу ці розмови про розкол і вважаю, що людей, які їх провокують, буде покарано історично й має бути покарано згідно з законом, тому що амбіції амбіціями, але не ціною розпаду країни. Так, Україна фактично є федеративною державою, й треба враховувати це або політично, або інфраструктурно при вишиковуванні системи управління. Але суперечності перебільшені. Карту «схід — захід» просто розіграли зараз у боротьбі за владу.
— На Майдані ви були?
— У мене офіс там, я весь час приходжу-йду. На мене це справляє дуже велике враження. І чесно кажучи, я сповнений гордості. Я дуже став шанувати людей. Це виглядає абсолютно приголомшливо. Мені здавалося останні два роки, що все вже закінчено, все котиться по похилій, я майже втратив інтерес до каналу: І раптом такий подарунок! Я дуже довго чекав цього. Я завжди знав, що Україна вагітна свободою. Я втомився на це сподіватися. Те, що зараз відбувається, це дуже добре. І чим би все не закінчилося, я переконаний, що люди, які відчули це емоційне потрясіння, особливо в юності, вони вже інші. Вони просто ніколи не будуть такими, якими були, їх зігнути буде непросто.
— Для режисера-документаліста нинішній Київ, мабуть, щастя. Ви будете робити кіно про «помаранчеву революцію»?
— Звичайно. Ми вже знімаємо. Знімати треба зараз, робити потім. Потрібен час на осмислення. Це буде розумний, серйозний фільм про те, що трапилося з народом, із нацією. Це ж величезна подія, це історія, яка твориться у тебе на очах. Відчуття фантастичні. Я багато де був: у Вільнюсі під час атаки на телецентр, у Москві під час ГКЧП і в Берліні під час падіння стіни, але я ніде не бачив нічого подібного. Фантастика.
— Назва є для фільму?
— Немає поки. Можу тільки сказати, що слова «помаранчевий» там не буде. Це фільм не про помаранчеве.
