Поштовхом до написання цього матеріалу стала розповідь головного редактора «Дня» Лариси Івшиної про те, що дружина міністра оборони Польщі пані Малгожата Шмайдзінська, відвідавши Музей історичних коштовностей України у Києві, сказала, що, якби ті експонати були представлені, скажiмо, в іспанському музеї Прадо, туди б щоденно стояла величезна черга.
Пригадую, як сама вистоювала годинами під рясним грудневим дощем в Мілані, щоби подивитися знамениту фреску Леонардо да Вінчі «Тайна вечеря» у соборі «Maria de la Gracia». А наступного дня чекала півтори години, аби потрапити у Міланський музей старовинних меблів. Вийшовши звідти, згадала, що бувала у такому ж, ба, навіть з багатшою, вишуканішою експозицією, у Львові.
Я не здивуюся, якщо зустріну шанованого добродія, який побував у Луврі в Парижі, у Ермітажі у Санкт-Петербурзі, у Метрополітен-музеї у Нью-Йорку, у стародавній столиці Єгипту Луксорі, де знаходиться відома гробниця Тутанхамона, але вдома жодного разу не відвідав хоча б Музей історичних коштовностей України... Що це — байдужість, відкладання на потім, недооцінка власних скарбів, а може, звичайне типове відчуття, нiби щось справжнє може бути де завгодно, тільки не у нас?..
У будень по обіді на подвір’ї Києво-Печерської лаври малолюдно. Будинок Музею історичних коштовностей України скромний і невеликий з вигляду. Всередині — поодинокі відвідувачі. Найперше, цікавлюся вартістю квитків. Квиток для дорослого коштує 7 гривень, для дитини — 3 гривні 50 копійок. (У Західній Європі вартість квитка у будь-який музей становить 7—12 євро). Ще доводиться заплатити двадцять гривень за вхід у Лавру. Тому часто, коли, приміром, сім’я з трьох осіб доходить сюди, вона не завжди має намір чи змогу заплатити ще.
Завідувач музею Людмила Строкова розповідає, що 18 травня, у професійний день музею, коли вхід був вільний, черга стояла з дев’ятої ранку і впродовж дня: приходили пари, сім’ї, школярі, студенти... Як з’ясувалося, часто вчителі шкіл та викладачі вузів просять тут провести лекції з історії...
Вона пригадує, що за радянських часів потрапити до цього музею було вкрай складно. Треба було прийти рано-вранці, купити квиток на найближчу екскурсію... о 14 годині, бо на раніше могли вже розкупити, і дочекатися своєї черги. Тоді проводилося винятково групове обслуговування. Для того, щоб без черги повести сюди рідних, гостей та друзів, зав’язували знайомства з музейними працівниками!
Нині ж музей відвідують багато іноземців — від науковців, туристів до міжнародних делегацій, перших осіб держав. Відвідини цього музею входять в обов’язкову програму візиту урядових делегацій в Україну.
Майже всі експонати побували на виставках за кордоном: у Франції, Італії, Німеччині, Фінляндії, Данії, США, Канаді, Японії... Особливий ажіотаж викликає колекція скіфського золота, чиї експонати представлені лишень в цьому музеї та російському Ермітажі, куди вони потрапили після розкопок Імператорською Археологічною Комісією до 1917 року — скіфську колекцію було започатковано саме матеріалами з території України, а потім доповнено знахідками з теренів Росії.
Дирекція налагоджує зв’язки із музеями за кордоном. Часто на контакт іноземці виходять самі. Археологи, історики, музейні працівники, представники дипломатичних місій, ознайомившись з колекціями, пропонують представити їх у відомих музеях своїх країн. За експозицію за кордоном платиться гонорар. За словами завідучої, в останні роки існує таке положення, що музеї повинні самі на себе заробляти. Але на цей заробіток не проживеш, хіба що можна вирішити господарчі питання: зробити косметичний ремонт, придбати музейне та технічне обладнання. Крім того, музей історичних коштовностей є філією Національного музею історії України (разом вони творять найбільший музей країни, у чиїх сховищах зберігається понад 700 тисяч експонатів!), тож, після сплати податків, за ці гроші вирішуються проблеми обох закладів.
Торік Музею історичних коштовностей виповнилося сорок років. Нині він потребує капітального ремонту, модернізації вітрин (вони з 1969 року), сигналізації і, напевно, розширення. Власної будівлі немає, а арендує приміщення у Києво-Печерського заповідника. Його експозиція та фонди розміщені у так званому Ковніровському корпусі XVIII столiття. У сховищах зберігається приблизно п’ятдесят п’ять тисяч експонатів від ХV століття до нашої ери і до ХХ, а виставляється третина загальної колекції у всього-на-всього дев’яти залах... Тоді як за кордоном для одного особливо цінного експонату виділяється ціла просторова зала, щоби відвідувачі мали змогу роздивитися його з усіх боків та прочитати докладну інформацію.
Після останніх відвідин музею разом з президентом Бразилії да Сілва Леонід Кучма пообіцяв своє сприяння у ремонті музею і оновленні експозиції на сучасному міжнародному рівні. Адже музей, говорячи скромно, виконує дипломатичну місію. Міжнародні виставки українських коштовностей супроводжуються друкованою інформацією про Україну — її минуле і сучасне, узгодженою замовниками з українською стороною, або демонстрацією відеофільмiв, відзнятих ними тут же.
В Україні є кілька документальних фільмів про скіфське золото, зокрема, про відомого археолога Бориса Мозолевського та його знахідки. Цього року видавництво «Мистецтво» взялося за укладання і друк мальовничого поліграфічно якісного каталогу для музею українською та англійською мовами. Кажуть, буде для подарунків міжнародним делегаціям. А прості відвідувачі поки що можуть колекціонувати лишень власні враження — виданий до сорокаріччя скромний буклет вже розійшовся...
Колекція скіфського золота — найоригінальніша. За словами завідуючої сектором експозиційного відділу Олени Підвисоцької, вона і найчисельніша — сорок тисяч експонатів зберігаються у фондах, а третина представлена: прикраси чоловічі та жіночі, кінська збруя, посудини — культові, ритуальні, щоденні, виконані із золота, срібла, міді, бронзи, оздоблені коштовним камінням.
Вироби вражають філігранною роботою. Для них характерний так званий тваринний орнамент — вилиті, тиснені, викарбувані образи оленів, коней, кіз, левів, пантер, фантастичних грифонів — левів з головою орлів. Унікальною є і так звана техніка зерні — кульками з макове зернятко оздоблені краї чи серцевини витворів мистецтва.
На Гаймановій чаші скіфи зобразили самих се бе — в емоціях та рухах. На шоломі, що, ймовірно, міг служити для зберігання скальпів вбитих в бою ворогів, — адже скіфи були завойовниками, — вони постають мужніми, безстрашними, навіть агресивними. З усього видно, що полюбляли розкіш — у чоловіків зі знатних родів золотом та сріблом були прикрашені руків’я мечів, луки, кінська збруя... Золоті пластини нашивалися на їхні одяг та головні убори. Приміром, на одному верхньому одязі їх понад п’ятсот. Напої та наїдки подавалися теж у золочених чи посріблених посудинах. Надзвичайно цікаві культові рогоподібні ритони. Перед походом воїни наливали сюди вино, додаючи кілька крапель своєї крові, і випивали «на брудершафт». Відтоді вважалися «братами по крові» і не могли полишити один одного в бою.
Так звані «роги» й нині є в багатьох культурах, зокрема, в українській: у Закарпатті та Гуцульщині з них частують гостей на великі торжества.
Перлиною є золота пектораль вагою один кілограм сто п’ятдесят грамів. Вважається, вона належала скіфському царю. На ній дуже тонко, у деталях, з відтворенням у металі руху кожного персонажу передано приготування до зустрічі Нового року, який у скіфів був... навесні — вигін худоби, цвітіння квітів.
Жіночі прикраси ще вибагливіші. Каблучки та медальйони з головами пантер, левів, грифонів. Змієподібні браслети, оздоблені дрібними перлинками. Тиснені золоті пластини, якими розшивали вбрання та взуття багатих скіф’янок. Масивні гривни — прикраси на шию, «під гриву» — звідси й назва. Намисто зі скла, яке, напевно, привозили з Єгипту. Фігурні флакончики для ароматичних речовин, коли жінка йшла, навколо неї лишалися пахощі. Сережки складних конструкцій з підвісками із самоцвітів, вага деяких — понад 10 грамів.
Скіфське золото відрізняється вибагливим смаком, багатим світовідчуттям, справжністю, адже тогочасні майстри відображали світ довкола себе. Сучасні прикраси із золота та срібла, не дивлячись на використання новітніх технологій, звернення до багатолітніх ювелірних традицій, часто без особливої вигадки та інтриги повторюють одні одних. Тому оригінальним жінкам, поціновувачкам свого прадавнього, доводиться їх замовляти, наполягаючи на відтворення тієї чи іншої епохи.
У наступних залах представлені коштовності часів Київської Русі, для яких характернi язичницька і християнська символіки, тонке гравірування металу, найчастіше, привозного срібла, бо на початках Києво-Руської держави мало було власних розробок золота, срібла, бронзи.
Дивовижні монети-гривні — срібні зливки, що були в обігу у так званий безмонетний період, коли спеціальних грошей не існувало. Прикраси знатних русинок — гривни, браслети, колти — медальйони та водночас флакони для ароматизованих речовин, сережки-підвіски, діадеми періоду розквіту Київської Русі — вражають своїм багатством дорогоцінностi, емалі так званих тваринних та рослинних візерунків.
Окремо представлені скарби XIV—XX cтоліть, виготовлені у різних ювелірних центрах — у Києві, Чернігові, Житомирі, Переяславі. Це, передусім, предмети богослужіння: хрести, оправи до ікон та євангелій, підсвічники, одяг священнослужителів та митрополичі митри на голову, одна з яких — золота, прикрашена коштовностями, медальйонами з емалі, на яких зображені святі Антоній та Феодосій — засновники Києво-Печерської Лаври на тлі Успенського Собору XVIII століття. Безцінною пам’яткою вважається запрестольний хрест Софіївського собору з перлами, бірюзою, виготовлений невідомим київським майстром на замовлення Петра Могили — із зворотнього боку викарбуваний його герб.
І от поруч зовсім інша епоха, смаки і потреби. Численна колекція предметів побуту: срібних, посріблених, позолочених, мельхіорових столових, чайних, кофейних сервізів, сувенірів, жіночих прикрас — від сережок, каблучок, перснів, браслетів до театральних сумочок, біноклів, віял...
Стає очевидно, що ми молилися Богу до золочених та сріблених ікон, цілували оздоблені коштовностями хрести на престолах, причащалися із золотих та срібних чаш. Гостей із Західної Європи пригощали зі срібних сервізів і поїли зі срібних жбанків. А їдучи до них у гості, везли у подарунок вироби українських ювелірів.
Працівники музею — ентузіасти, так натхненно, з любов’ю розповідають про експозиції. Відчутно, що вони живуть новими дослідженнями, знахідками, відвідинами закладу простих українців та відомих іноземних гостей, до чийого прийому вони завжди готові — є свій екскурсовод із знанням англійської, при потребі — французької. Бо мають глибоке переконання, що роблять благородну справу — популяризують Україну своїм і чужим... Без цього внутрішнього усвідомленням працювати непросто, адже заробітна платня музейного науковця — 300—400 гривень, а технічного працівника — ще менше. У музеях, які не мають статусу національного, працюють за значно менші гроші. Ці люди, незалежно вiд того, де вони є, в селі Кирилівка, Коломиї, Чигирині чи Києві, служать культурі та правді історії. І вже сьогодні змінюють тенденції в організації музейної справи, розробляють деференційований підхід до відвідувачів. Нині стають модними тенденції вибиратися на вихідні у відомі заповідники, парки або у відпустку об’їхати у своїй околиці старі панські маєтки, що ще вціліли, і навіть винайняти їх на кілька днів.
ДОВІДКА «Дня»
Скіфи — кочові племена, які з VII століття до нашої ери до III століття нашої ери засиляли Північне Причорномор’я. Вони контактували з більш розвинутими культурами, приміром грецькою, а також торгували майже з усіма країнами Старого Світу.
Залишили по собі неоціненний скарб — скіфське золото. Золоті, срібні прикраси, кінську збрую, військову зброю, посуд знаходили під час розкопок курганів, які були родовими усипальницями знатних скіфів, де чоловіків часто хоронили разом iз дітьми, дружинами, рабами, кладучи поряд їхні коштовності, зброю...
Науковці досліджують вміст золота і порівнюють зі структурою металу на інших територіях, аби дізнатися, звідкіля скіфи брали його. Існують дві версії. Давньогрецький історик Геродот, який нам залишив найповніші письмові свідчення про скіфів, твердив, що видобувають їм золото люди — арімаспи. Арімаспи проживали за Уралом, а у Сибіру справді є золоті поклади. Інша версія говорить, що цей метал потрапляв до них iз карпато-балканського регіону та Кавказу.
