Цьогоріч чемпіонат світу відбувався в Бельгії і зібрав 170 спортсменів із 22 країн. Упродовж двох днів вони виїжджали на паркет, танцювали стандартну програму й «латину», попри візки, демонстрували акробатичні трюки, вловлювали ритм і створювали особливу атмосферу. Іван Сівак завоював «золото» в категорії «Соло, клас 2». Він танцював вальс і танго, а ще самбу, румбу та джайв. Але робив це сам, орієнтуючись на глядачів.
У Івана Сівака — значний чемпіонський досвід. Раніше він виступав із дружиною Надією. Вони брали участь у найпрестижніших змаганнях і традиційно поверталися з медалями. В тому числі тріумфували і на чемпіонатах світу. За цією парою стежили, намагалися повторити і не могли перетанцювати. Разом вони були непереможні. А рік тому Надії не стало...
«Ще влітку організатори змагань зателефонували і попросили дозволу розмістити на банерах світлину Надії. Тож на цьому чемпіонаті вона також була зі мною», — розповідає Іван Сівак. Перед виступом неймовірно хвилювався, зізнається спортсмен. Адже конкуренція була високою. Взагалі категорія «Соло» з’явилася відносно недавно. І якщо раніше вона існувала в основному для початківців, то тепер у ній випробовують свої сили топові учасники.
«Я спілкувався з однією поважною пані, яка по суті є гуру танців на візках (вона була однією з людей, які засновували ці змагання). І жінка відзначила, що на цьогорічному чемпіонаті найсильніші спортсмени були саме в цій категорії, — пояснює Іван Сівак. — Я змагався із ще одним учасником із України, а також представниками Мексики, Японії, Філіппін та Польщі. Суперники були доволі сильними. Та й фізичні можливості в них більші, ніж у мене. Адже ці спортсмени опинилися у візку переважно не через травми, а внаслідок захворювання. Тож вони відчувають ноги, а це дуже допомагає в керуванні візком. Так, у категорії «Фрістайл» деякі мої суперники взагалі вистрибували з візка з ефектними трюками.
Але журі судить танець у цілому, враховуючи і ритм, і характер. Для мене ж це нова категорія танців і новий виток життя. «Соло» має свою специфіку. Адже тут ти не будеш орієнтуватися на партнера. Фактично, взаємодієш із глядачем і обтанцьовуєш суперників. Словом, за цю перемогу мені довелося попітніти».
Крім того, на цьогорічному чемпіонаті світу рівненський спортсмен, який танцює на візку, приміряв ще один образ, влаштувавши на паркеті міні-виставу.
«Я також виступав у категорії «Фрістайл соло, клас 2». За своєю суттю, це показовий номер, де можна добирати музику, продумувати композицію, а головне — визначатися з ідеєю, яку хочеш донести через танець. Разом із хореографом Світланою Крюковою ми обрали образ блазня Петрушки. Але річ у тім, що вона працює в Києві. Тож ми могли займатися з нею тільки під час зборів команди. Решту часу працювали у відеорежимі. Так, я займався в Рівному, в приміщенні «Інваспорту», а відзнятий матеріал тренувань надсилав Світлані. Ми відточували номер у Києві, під час зборів разом із головним тренером Оленою Чиж. На чемпіонаті світу я виступав із ним вперше, — пояснює Іван. — Взагалі Петрушка — доволі цікавий персонаж. Мабуть, недаремно в різних інтерпретаціях він існував у багатьох країнах світу. Його зображали у смішних капелюшках із помпонами, у сорочці з довжелезними рукавами. З одного боку, це комічний образ. Але разом із тим, розважаючи вельмож, він не боявся говорити правду. У своєму танці я зображав навіть не людину, а ляльку-маріонетку, загублену і закинуту десь на горищі. На початку композиції вона непорушно лежить, але починає лунати музика і вчуваються кроки людини, яка піднімається сходами. І театральна лялька пробуджується. Вона починає творити і, зрештою, знаходить свою сутність, душу, серце. Таким був задум цього танцю. Серце Петрушки мала символізувати червона квіточка. Її робила моя дружина для доньки. Квіточку я мав дістати в кінці композиції. Вона була захована у складках мого костюму, але впала посеред танцю. Взагалі ж такого допускати не можна, за це знижують бали. В результаті у цій категорії я завоював «бронзу». А вже після виступу, який можна було переглянути в інтернеті, з’явилося чимало коментарів, якими я був приємно здивований. Люди ділилися своїми емоціями від танцю і роздумами, описували свої відчуття і переживання. І я зрозумів, що робив усе це недарма».
