Iдея створення першого в Україні повнобюджетного мюзиклу бродвейського зразка «Екватор» належала американському бізнесмену Алану Холлі з команди Кемерона Макінтоша (продюсер легендарних «Кішок», поставив 30 мюзиклів і саме так заробив свій капітал). Партнер з українського боку — продюсерський центр «АРТ-проект», очолюваний Сергієм Герасимовим. Саме його було вибрано тому, що Герасимов запропонував американцю грамотну стратегію, яку не потрібно було доопрацьовувати. До того як розпочати роботу в Україні, Алан Холлі довго вивчав російський шоу- бізнес. І в результаті вирішив вкласти гроші в український продукт. Хоча він вважав за краще не пояснювати глибинну причину свого рішення, цілком ймовірно, його насторожило те, що в російській столиці мюзикли на списі популярності й що мало не кожен намагається заробити в цьому бізнесі. Дійсно, за кілька років за кількістю мюзиклів Москва наздогнала Берлін і Париж, поставивши 9 шоу (хоча, звичайно, до 42 мюзиклів Нью-Йорка ще далеко). Проте, якщо аналізувати бродвейський досвід, то вкладені мільйони за успішного шоу повертаються через три місяці, а далі мюзикл починає приносити прибуток, часом мільярдний. У повній відповідності бюджет найуспішніших московських мюзиклів обчислюється мільйонами доларів — від $2 млн. («Метро») до $11 млн. («42-а вулиця»). Всіх їх, як через кальку, було змальовано із західних оригіналів. Винятком став лише «Норд-Ост», створений за романом В. Каверіна «Два капітани». Саме цей мюзикл стрімкіше за усі набирав обертів, але терористичний акт на Дубровці прирік проект на фінансовий крах. Це вплинуло й на відвідуваність інших мюзиклів Москви. Закрилася «42-а вулиця» Бориса Краснова, згодом «Чикаго» Алли Пугачової та Філіпа Кіркорова. Бюджет українського мюзиклу був у межах московських мюзиклів. Однак про успіх продюсери могли б говорити тоді, коли б продали 170 тисяч квитків за середньою ціною $15. У цьому випадку їхні витрати окупилися б через два-три театральні сезони. Московські продюсери Вайнштейн і Краснов вважають, що в українських «першопроходців» є п’ять років, щоб повторити досвід і попрацювати над помилками. На їхню думку,саме стільки часу знадобиться на те, щоб ринок став насиченим і розпочалася жорстка конкуренція.
Поки що пройшов рік із того моменту, як 31 жовтня 2003 року відбулася гучна прем’єра першого вітчизняного мюзиклу «Екватор». У річницю проекту доречно поцікавитися, як же склалася доля мюзиклу та його продюсера.
Ні для кого не секрет, що величезні капіталовкладення в цей проект комерційно себе не виправдали. Ні для кого не є секретом позовна справа між театром Оперети та продюсерським центром Арт-Проект, очолюваним Герасимовим, за частину майна мюзиклу, що таємничо зникла в надрах театру Оперети, на сцені якого мюзикл хотів прописатися на кілька сезонів. Також ні для кого не є секретом — помилки та прорахунки продюсерського центру, що призвели (внаслідок недосвідченості та сліпої віри «добрим порадникам» із творчого середовища, які охоче злетілися на шалені гроші) до того, що фінансовий успіх проекту залишав бажати кращого, незважаючи на те, що його подивилися понад 17 000 киян і гостей столиці.
«Одного разу великосвітська пані запитала в Пікассо, про що він думає, коли малює. Художник відповів: «Мадам, я не думаю, я — хвилююся». Пробачте за паралель, але, приймаючи рішення, я не сидів за калькулятором — мені стало просто цікаво взятися за цю справу. Це як увійти в нову воду. Продюсувати традиційний концерт мені нецікаво. Тому що я не люблю поверховості. А мюзикл — це фундаментальна форма. У неї особлива сила. Адже засоби впливу мюзиклу наймогутніші: синтез ритму, вокалу, хореографії, видовищності, внутрішньої пластики і завершеності дії. Американці — законодавці жанру — справу знають, і, гадаю, здатні застерегти нас від помилок. А вони неминучі, й застосування шаблонів звичайного підприємництва у сфері шоу-бізнесу може виявитися недостатнім. Тут, сподіваюся, спрацює ерудиція нашого партнера Алана Холлі. Отже, провал малоймовірний. Проте всі ризики ми з партнерами взяли на себе, й нікому, крім нас, збитки не загрожують».
Журнал «Комп&ньоН», №42 (350)
17 — 23 жовтня 2003
Я не випадково вирішила згадати усі негативи, що нагромадилися навколо цього безпрецедентного проекту, які часто і в основному ЗМІ злорадно обговорюються. А саме тому, що говорити про його безпрецедентність примушує вже не минуле мюзиклу «Екватор» і скандали навколо нього, а його сьогодення.
А сьогодення продюсера Сергія Герасимова та його дітища полягає в тому, що наприкінці листопада відкрито новий театр — Музичний театр «Екватор», а разом із цим також реабілітовано колись популярний серед авангардної публіки майданчик ДК ім. С. П. Корольова (на вулиці Василенка, 15) на 1000 місць (!).
Герасимов, будучи професійним бізнесменом, який дебютував у ролі продюсера, не розчарувався (і не розлютився, що часто спостерігається серед творчих людей), а знайшов моральні та матеріальні сили не лише продовжити життя мюзиклу, але й створити на його основі цілий театр, а разом із ним і цілу творчу лабораторію: уже підписано контракт на створення дитячого мюзиклу, налагоджено зв’язки з Москвою та Санкт- Петербургом у плані гастролей мюзиклу. Наведено мости з відомими мюзикломанами-продюсерами, такими, як баронеса Катерина фон Вальдек (саме вона привезла до Москви «Метро», «Notre Damme De Paris» та «Ромео і Джульєтту», а разом із ним і моду на мюзикли). Створено та здійснено ідею Театральної вітальні — місця, де публіка перед виставою могла б натішиться атмосферою театрального бомонду. Нарешті, оновлено зал ДК ім. Корольова за допомогою найпростіших чохлів на глядацьких стільцях і корабельних вітрил, що прикрасили стіни, зал і фойє обладнано висококласним світловим і звуковим обладнанням, сценічними спецефектами. Навіть вкручено лампочки в усі ліхтарі на площі перед ДК. А рейсові маршрутки, що проїжджають повз ДК ім. С. П. Корольова, забезпечено табличками — ЕКВАТОР. У результаті в день відкриття театру та презентації Театральної вітальні було помічено: Михайла Вороніна з дружиною, Олександра Злотника з маленькою донькою, Олександра Вратарьова, відомого дизайнера головних уборів Світлану Сорокіну, ректора Київського університету технологій і дизайну, незмінного постачальника ексклюзивних тканин з натуральної сировини для колекцій найвідоміших українських модельєрів (Оксани Караванської, Олександра Гапчука, Ганни Бабенко, Діани Дорожкіної, Олександра Моняка, Олексія Залевського) — Тетяну Костенко — директора Дніпропетровського ТМ «Вітер моди», з легкої руки якої першу Театральну вітальню нового театру було присвячено темі вечірніх туалетів, призначених для відвідування театрів і концертів, і названо «Вітер моди на Екваторі». Досвідченій київській публіці було запропоновано відкрити нові імена у світі моди, тому організатори запропонували молодим дизайнерам і торговим маркам України взяти участь у цьому променаді. На 2000 кв.м фойє ДК ім. С. П. Корольова фланували моделі близько 20 молодих дизайнерів. Причому кожен із глядачів міг сфотографуватися з моделлю-артистом, що сподобалася, який прогулювався прямо серед публіки, натішитися живим джазом, поспілкуватися і лише потім вирушити до зали для глядачів дивитися мюзикл «Екватор».
«Ставка на нові імена — стратегія проекту «Екватор» для нас — лише початок. А в майбутньому ми маємо намір формувати нову формацію артистів, які змогли б працювати в мюзиклах. Для цього необхідний сплав прекрасних вокальних даних, хореографічної підготовки й акторської майстерності. Мої продюсерські амбіції — посприяти зміні клімату в українському шоу-бізнесі, щоб глядачеві нарешті стало цікаво відвідувати концерти вітчизняних виконавців, і вітчизняні мюзикли зокрема. Крім того, є й прагматичні мотиви. Я розумію, що Леонід Агутін, наприклад, заспівав би партію Міклухо-Маклая розкішно — він такий же привабливий «бродяга», як і наш головний герой. Але складність у тому, що у «зірки» багато різних справ, а у мюзиклі треба працювати за твердим графіком: кожен тиждень протягом багатьох місяців. І до того ж «зірка» вимагала б величезний гонорар. Це не означає, що бюджет не дозволяє. Просто в першому проекті я вважаю за краще бути розумно економним. У наступному мюзиклі, можливо, буде інша стратегія, розрахована на зірковий склад».
Журнал «Комп&ньоН», №42 (350)
17 — 23 жовтня 2003
Молоді ж і талановиті виконавці «Екватора» чудово прижилися на новій сцені, яка, за словами продюсера Сергія Герасимова, можливо, стане стаціонарною. А поки що юні артисти грають і творчо зростають (наприклад, Юрій Ковальчук (Маклай) вступив до консерваторії, а Тетяна Ліберман (леді Маргарет Робертсон) бере участь у відбірних турах Євробачення), автори мюзиклу працюють над версією кабаре-мюзиклу (для численних корпоративних вечірок, нічних клубів тощо, замовлення на які, сиплються з усіх боків), продюсер вирушив до театрів столиці. Там він буде у ролі звичайного, але вже професійного глядача дивитися вистави молодих українських режисерів, прислухатися до музики, написаної молодими українськими композиторами, придивлятися до сценографії, створеної молодими українськими художниками… Дивись, і запропонує комусь із них контракт на створення нового мюзиклу або музичної вистави. Цього разу напевно комерційно успішного, тому що, за словами Сергія Герасимова, він дуже багато чого навчився і зробив безліч висновків і тепер у всеозброєнні розпочне справу.
«Життя на згасання — не для мене. Поїхати на острови, мляво підтримувати свій бізнес і пити горілку — справа нуднувата… Головне я засвоїв від батька: ніколи ні в чому не винувать іншого. Все, що з тобою відбувається, разюче схоже на тебе самого. Тому виходжу з того, що доля закономірна. Її прихильність однозначно прийму, але вважаю за краще жити згідно з власними намірами і стараннями».
Журнал «Комп&ньоН», №42 (350)
17 — 23 жовтня 2003
Отже, публіка може прийти до нового театру 11 грудня, а нас із вами я вітаю з появою справжнього продюсера, який вийшов не з надр творчого середовища (!?), а з бізнесу (що радує, дає надію та привід для роздумів). Може, справді у нас нарешті з’явився новий Дягилев чи Терещенко?