На жаль, в Україні згадують про Чорнобильську АЕС, її трагічне минуле і поки що невизначене майбутнє, як правило, напередодні річниці аварії. Проте наша країна приречена мати у своєму складі комплекс ЧАЕС, а її проблеми, і серед них екологічні, ще довго будуть актуальними для всієї країни і дуже багатьох українців усіх поколінь.
ПОВЕРНЕННЯ — «НЕМОЖЛИВЕ!»
«Безпека населення в Чорнобильській зоні зараз на прийнятному рівні і не впливає на здоров’я населення, — заявив із цієї нагоди голова громадської ради ЧАЕС, радник голови Державного агентства України з управління зоною відчуження, колишній директор станції Сергій Парашин, але тут же запитав: — А коли можна буде туди повертатися?» І тут же, не роздумуючи, відповів: «Ніколи. Для цього немає ні екологічних, ні економічних передумов». Але вигляд зона має, на його думку, хороший, і з флорою та фауною там усе гаразд. Парашин стверджує, що після Чорнобиля він став «зеленим». Проте, за словами колишнього директора ЧАЕС, ця зона ніколи не буде повністю повернена в економіку. 30 років після аварії підтвердили, що цього бути не може.
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
ОДИН НА ОДИН... ІЗ БЮДЖЕТОМ
Але що ж тут буде? Парашин наводить крайні варіанти: або все витягуємо із зруйнованої зони «Укриття», що потребує дуже багато витрат — і фінансових, і щодо ризиків для персоналу, або нічого не витягуємо, а закриваємо певними стримуючими матеріалами і робимо великий ящик — сховище назавжди. Так не робилося ніде у світі, але ніде не було і такої катастрофи. Правда, сучасна наука щодо цього не зовсім згодна, вона стверджує: ми не знаємо, що буде через 300 років.
Є і проміжний варіант, зауважує радник, частково витягуємо, а частково ховаємо на місці. Все це вимагає, за словами Парашина, глибокого обґрунтування, а найголовніше — потрібно знайти громадське розуміння і в нас у країні, і за кордоном. Проте там усі правила вимагають поховання радіоактивних відходів у глибокій геологічній формації. Це можна робити, коли відповідного матеріалу не дуже багато. А в нашому випадку зараз це дуже складно ще і через стан нашого бюджету.
«Ми залишаємося з ним один на один, оскільки всі міжнародні проекти цього року закінчуються, — розповідає Парашин. — А будь-якого розвитку в зоні відчуження наш бюджет не передбачає. Весь розвиток ішов за рахунок іноземної допомоги. І це було тим елементом, який підтримував активність. Дуже активно зараз обговорюється сонячна енергетика в Чорнобильській зоні. А робиться настільки ж пасивно. Ми ще нічого не створили: дуже великі перешкоди на всіх рівнях створює наша непереможна бюрократія. Проте для будівництва сонячних електростанцій не існує непереборних проблем».
ЖОДНА ПРОГРАМА ПОХОВАННЯ ВЯП НЕ ВИКОНАНА
«За кількістю ядерних відходів Україна на Євразійському континенті є другою після Росії, — інформує директор Інституту геохімії довкілля НАНУ Георгій Лисиченко, — тому нам необхідно займатися цими проблемами досить серйозно». Крім Чорнобильської АЕС, у нас ще є місто Кам’янське (колишній Дніпродзержинськ), продовжує член-кор. НАНУ, — де був завод з переробки та збагачення уранових руд і де накопичилося чимало відходів. Жодна програма з їх поховання не виконана, а саме зараз триває тендер, і є надія, що європейські гроші нам допоможуть вирішити проблему безпеки цього регіону».
Лисиченко наголошує, що в Україні немає завершеного технологічного циклу — від переробки відпрацьованого ядерного палива (ВЯП) й інших ядерних відходів до одержання кінцевого продукту, прийнятного для подальшого тривалого зберігання та поховання. За його словами, нещодавно повідомлено, що програма роботи з ядерними відходами була виконана 2016 року лише на 12%, а Фонд із поводження з радіоактивними відходами наш уряд спокійно витрачає і не дає його розвивати.
«Зараз міжнародна спільнота разом із нашими фахівцями розробила концепцію поховання радіоактивних відходів в Україні, — повідомив Лисиченко. — Але навіть у Європі до 2030 року сховища не побудують. Деякі фахівці пропонують створити поверхневе сховище для високоактивних відходів і відпрацьованого ядерного палива».
НІ СЛУХАНЬ, НІ РЕФЕРЕНДУМІВ
«Після чорнобильської трагедії минув уже 31 рік, але в Україні до цих пір немає чіткого розуміння, що робити з цією територією (зоною відчуження), — говорить співголова Асоціації зелених України Ярослав Задесенець. — Зокрема, в зоні планується створити майданчики для зберігання радіоактивних матеріалів з інших регіонів, а також централізоване сховище ядерного палива для трьох атомних станцій України. В цьому випадку йдеться про додаткове навантаження на постраждалий регіон і додаткове ввезення туди близько 80 тисяч тонн радіоактивних матеріалів. Ми вважаємо дуже важливою повноцінну участь громадськості в ухваленні таких рішень».
Активіст нагадує, що єдині громадські слухання за проектом ЦСВЯП відбулися в березні 2008 року. За їхніми підсумками остаточне рішення про будівництво повинне було прийматися на місцевих дорадчих референдумах, які так і не були проведені. 2016 року проект ЦСВЯП був відправлений на повторну державну експертизу, але громадські слухання, результати яких є частиною оцінки дії на довкілля, так і не були проведені. Одночасно влада вирішила вивести ситуацію в зоні відчуження з відповідальності місцевих рад. У результаті населення Київської області фактично було позбавлене можливості брати участь у будь-яких рішеннях щодо зони ЧАЕС.
Задесенець наводить дані соціологічного дослідження, що проводилося восени 2016 року. За його словами, 83% мешканців Києва й області або взагалі нічого не знають про плани будівництва ЦСВЯП, або щось чули, що таке рішення готується. 96% жителів Київської області взагалі проти розміщення там такого об’єкту. В Іванківському районі було зібрано близько 14 тисяч підписів проти цього будівництва. Лідер зелених наголошує, що його організація не виступає проти будівництва ЦСВЯП, але наполягає на тому, щоб закони України діяли на всіх її територіях, включаючи і зону відчуження, а рішення приймалися відкрито і прозоро. Він вимагає опублікувати відповідні матеріали та провести повноцінні громадські слухання. Голова постійної комісії з питань екології Київської обласної ради Максим Запаскін підтримує лідера зелених і зауважує, що облрада 2016 року виступила проти будівництва ЦСВЯП у зоні відчуження.
Своєрідний підсумок дискусії підбив науковий директор Бюро комплексного аналізу та прогнозів Борис Костюковський. «Ніде і ніколи населення не підтримає створення сховища ядерного палива — зауважує науковець. — Проте, іншого місця, окрім зони відчуження, для нього в Україні просто немає. Людям треба це пояснити. Але якщо проект такого об’єкту нікому не показують і не хочуть обговорювати, це абсолютно неправильно».
РІВЕНЬ «ОЗЕЛЕНЕННЯ»
Хто сперечатиметься з тим, що катастрофа в Чорнобилі вперше в історії збудила в українцях екологічну свідомість? Про це може, зокрема, свідчити й те, що у Верховній Раді з’явилася фракція Партії зелених, яка намагалася закладати відповідні принципи в законодавчі акти. Де вона тепер? У країні є безліч розрізнених громадських організацій, які іменують себе «зеленими» або екологічними. Проте ні в парламенті, ні в суспільстві, ні в структурі енергетики і промисловості «зелена» ідеологія не домінує — перебуває, радше, десь на задвірках суспільної свідомості. Проте кинута Парашиним фраза «після Чорнобиля я став зеленим» для України аж ніяк не випадкова і повинна мати продовження.
