Оборона ДАП тривала 242 дні, з 26 травня 2014 року до 20 січня 2015 року. Останні запеклі бої почалися 16 січня 2015 року: безперервні обстріли, захисників аеропорту труїли невідомим газом. 19 січня через підрив рухнула частина нового терміналу, в останні дні оборони загинуло більше 50 бійців. Потім казали, що «люди витримали, не витримав бетон». Поступово українські сили покинули позиції у ДАП.
Рік тому українці захоплювалися захисниками аеропорту, з хвилюванням слідкували за новинами: «Наші ще там? Тримаються?». «Кіборги» уособили героїзм, відчайдушність, сміливість. Що відбулося з цим образом рік по тому? Що стало з пам’яттю про захисників країни? Йдеться не лише про урочисті заходи. Адже «кіборги» відстоювали нову країну: незалежну, успішну, де живуть чесно. Як ми користуємося «вигризеною» у ворога можливістю будувати таку державу? Чи суспільство гідне своїх захисників? Про це ми говорили з «кіборгами» та їхніми близькими.
«ТРЕБА ПАМ’ЯТАТИ ВСІХ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ»
Федір МИСЮРА, захищав ДАП у складі 80-ї окремої високомобільної десантної бригади:
— Дні захисту Донецького аеропорту мають пам’ятати всі. Я був бійцем 9-ї роти 80-ї бригади 3-го батальйону, яка у крайні дні протистояння у терміналі тримала його оборону. Був в аеропорту до 15 січня, а потім отримав поранення, мене евакуювали: під’їхав броньований тягач, мене завантажили туди і вивезли. У зоні аеропорту був три місяці, у самому терміналі — небагато. Не знаю, що допомогло витримати. Мабуть, молитва людей.
16 СІЧНЯ 2016 РОКУ, КИЇВ. ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ ОСТАННІХ ЗАХИСНИКІВ ДОНЕЦЬКОГО АЕРОПОРТУ. З БЛАГОСЛОВЕННЯ ПРЕДСТОЯТЕЛЯ УПЦ КП СВЯТІЙШОГО ПАТРІАРХА ФІЛАРЕТА ПРОТОІЄРЕЙ ТАРАС МЕЛЬНИК НАГОРОДЖУЄ ПОСМЕРТНО ЗАГИБЛИХ ГЕРОЇВ МЕДАЛЯМИ «ЗА ЛЮБОВ ТА ЖЕРТОВНІСТЬ ДО УКРАЇНИ»
Після поранення на вісім хвилин зупинилося серце, була амнезія. Тому чітко запам’ятав тільки момент поранення, все інше — якийсь туман. Потім мене визнали непридатним до військової служби, і голова Рівненської обласної державної адміністрації запропонував мені посаду начальника управління інфраструктури та промисловості ОДА. Зараз я очолюю це управління. На новій посаді інколи дуже не вистачає зброї. (Сміється.)
Треба пам’ятати усіх загиблих воїнів. Відвідувати будь-які заходи із вшанування пам’яті, підтримувати хлопців і родини загиблих. З кимось — просто поспілкуватися. Щоб ці люди відчували підтримку суспільства.
«СЬОГОДНІ В УКРАЇНІ — НЕ ОДНА «ГАРЯЧА ТОЧКА»
Підполковник Микола ГОРДІЄНКО, начальник відділу взаємодії зі звільнення полонених Міністерства оборони України:
— Не брав участі у боях за аеропорт, просто забезпечував сам хід бойових дій. На блокпосту «Республіка Міст» контролював, щоб існувала «дорога життя» для подачі боєприпасів і підвозу продовольства в аеропорт. Нас обстрілювали «Градами» і мінометами. Був там близько тижня, у листопаді 2014 року. Вивів туди підрозділ, виставив і поїхав далі по завданнях.
Суспільство пам’ятає про події в аеропорту, але мало. Пам’ятають тільки ті, хто якось пов’язаний з цим. Інші люди знають лише те, що по телевізору розповідають. Мало наочної агітації. Днями їхав у метро — тільки одну вивіску побачив, де стояв «кіборг» і розвалини аеропорту. Інше — якась реклама.
ВАЖКО «ВИТРИМУВАТИ ПОГЛЯД» ЗАГИБЛИХ БІЙЦІВ ІЗ ПОРТРЕТІВ. ЦІ ЛЮДИ ПОКЛАЛИ ЖИТТЯ ЗАРАДИ ВСІХ УКРАЇНЦІВ — ЩОБ СУСПІЛЬСТВО БУДУВАЛО УСПІШНУ НЕЗАЛЕЖНУ КРАЇНУ. ЧИ ГІДНІ МИ СВОЇХ ЗАХИСНИКІВ?
Сьогодні в Україні не одна «гаряча точка». І Авдіївка під питанням, і ті ж Піски. А ще є Майорське, Мар’їнка. Там зараз обстріли, диверсійні групи прориваються. Зараз війна ведеться насамперед розвідувальними групами. І в цих групах воюють саме росіяни, не «ополченці». Заходять спеціалісти, добре навчені та екіпіровані.
Я буквально півроку як очолив відділ зі звільнення полонених. Із тих, хто боронив аеропорт, двоє людей досі у полоні. Намагаємося їх забрати, але поки не виходить. Загалом знаємо про 69 полонених українських військових. Із різних районів Донецька, з Тореза надходить інформація, що ще десь когось бачили, але не можемо підтвердити усі дані.
«БОРОНИЛИ АЕРОПОРТ ЗВИЧАЙНІ ХЛОПЦІ»
Андрій КОРОТУНОВ, захищав ДАП у складі 90-го окремого аеромобільного батальйону:
— Багато наших хлопців загинуло при захисті донецького аеропорту. Сам був під аеропортом, займався підтримкою бійців, що зайшли туди. Хлопці, які боронили аеропорт, були звичайними людьми. Вони просто не хотіли, щоб була війна, щоб ворог прийшов до Києва і до інших міст України. Ці хлопці пішли захищати аеропорт добровільно. Їм допомагали думки про рідних, люди, які писали листи. До речі, нам дуже допомагали листи від школярів. А сьогодні треба просто не забувати подвиг «кіборгів».
«ЛЮДЯМ ТРЕБА БУТИ ЛЮДЬМИ»
Капітан Сергій ЄФИМЕНКО, захищав ДАП у складі 90-го окремого аеромобільного батальйону:
— Під час оборони донецького аеропорту 17—21 січня у нашому батальйоні загинуло орієнтовно 40 людей. А ще — загинули бійці 81-ї окремої аеромобільної бригади, декількох батальйонів... Наш батальйон зайшов у пункт постійної дислокації — місто Костянтинівка Донецької області — наприкінці жовтня — на початку листопада 2014 року, і наприкінці вересня — на початку жовтня 2015 року крайній військовослужбовець демобілізувався і приїхав додому. 25 листопада 2014 року військовослужбовці нашого батальйону зайшли у селище Піски і 2 серпня 2015 року батальйон вивели з бойових позицій у Костянтинівку. За цей проміжок часу ми з побратимами пройшли Піски, Опитне, Водяне, Авдіївку. З Пісок була зміна на термінал донецького аеропорту.
ЄДИНА РОДИНА. НА ФОТО — БІЙЦІ ТА РІДНІ ЗАГИБЛИХ ЗАХИСНИКІВ ДАП. «ДНІ ОБОРОНИ ДОНЕЦЬКОГО АЕРОПОРТУ МАЮТЬ ПАМ’ЯТАТИ ВСІ», — ПЕРЕКОНАНИЙ ФЕДІР МИСЮРА, ЯКИЙ ЗАХИЩАВ ДАП У СКЛАДІ 80-ї БРИГАДИ
Зараз я чекаю сьомої хвилі мобілізації. Ми з бойовими товаришами пам’ятаємо про події в аеропорту і будемо пам’ятати завжди. Щоб бути гідними того подвигу, людям треба бути людьми.
«ВІЙНА НЕ ЗАКІНЧИЛАСЯ»
Полковник В’ячеслав ЗАСЕНКО, у листопаді-грудні 2014 року керував зведеним загоном Повітряних сил ЗСУ у районі ДАП:
— Аеропорт — це не просто територія, шматочок землі. Там ми зупинили ворога. Сам я — кадровий військовий, до аеропорту 24 роки служив в армії. І в аеропорту були кращі моменти служби, настільки там прості, відкриті, віддані Батьківщині люди. Хоча було дуже страшно. У перший мій день в аеропорту, 5 листопада, все у моєму житті перевернулося. Зараз готовий у будь-який момент поїхати в аеропорт — тягне.
Війна не закінчилася. І треба пам’ятати, що мир і тиша тут — завдяки людям, які воювали на сході. Ми не просто воювали з ворогом, ми воювали за нашу нову країну. Країну, де люди одне одного поважають, де «мажори» не вбивають людей. Зараз задля такої країни роблять дуже мало. Багато молодих людей, які мають зі зброєю у руках відстоювати батьківщину, спокійно собі живуть, не знають, що таке війна. Інколи стає дуже сумно. Але вже є ціле покоління молодих хлопців, яких мобілізували, які воювали, і вони вже є патріотами України, яких нічим не перелаштуєш.
«ЗАБАГАТО ІНФОРМАЦІЇ»
Іван БАБЮК, юрист, пасинок загиблого захисника ДАП:
— Мій вітчим Анатолій Чупилко з Майдану поїхав на схід добровольцем, потім його мобілізували, і він воював у 90-му окремому аеромобільному батальйоні. Наче 20 січня загинув. Ледь забрали за місяць. 20 січня з його мобільного зателефонував сепаратист, сказав, щоб приїжджали і забирали тіло, бо вбили. Ми одразу і не зрозуміли, що до чого. Місяць жили у надії. Була різна інформація: що вітчим у полоні, що він поранений. Тіло врешті забрали хлопці з «Чорного тюльпану» (місія, яка шукає тіла загиблих у зоні АТО військових. — Авт.) або пов’язані з цією організацією люди.
Про події в аеропорту пам’ятають ті, що пов’язані з ним. Зараз вкидають надто багато нової інформації: то грип, то ще щось. Люди просто не можуть запам’ятати всього.
«ЦЮ ВІЙНУ ВЖЕ ТРЕБА ЗАКІНЧУВАТИ»
Марія ГРИЦАН, мати Андрія Грицана, «кіборга» з 80-ї окремої високомобільної десантної бригади, який загинув у ДАП:
— Мій син Андрій зі своєю 9-ю ротою зайшов в аеропорт у ніч з 13 на 14 січня минулого року. Вони йшли на допомогу 7-й роті. Мого сина хлопці не хотіли брати — він худенький, щуплий. Але Андрій заскочив 19-м на машину. Сину було 23 роки. Родини у Андрія не було: казав мені, що прийде з війни — і тоді одружуватися.
Нещодавно на вечорі пам’яті зустрілася з батьками хлопців, які загинули у Донецькому аеропорту в останні дні його оборони. Такі події важливі: батьки інших загиблих хлопців дивитимуться на нас і також гуртуватимуться, підніматимуться. Луганський аеропорт, Іловайський котел, Георгіївка — ми не одні. Багато хлопців загинуло, і цю війну вже треба закінчувати. Нехай влада побачить, що були і є такі хлопці, живі і загиблі бійці.
«НАС ПРИНЕСЛИ У ЖЕРТВУ НЕЗРОЗУМІЛО КОМУ»
Михайло, захисник ДАП:
— Нас принесли у жертву незрозуміло кому і навіщо. Мені і багатьом моїм побратимам дуже пощастило, адже ми живі.
Я сам намагався потрапити в ДАП в останні дні оборони. У ніч, коли термінал підірвали, був з пораненими десантниками з 80-ї бригади. Ситуація з Дебальцевим ще гірша, ніж у ДАП. Відступ з Дебальцевого — це жертва на догоду «Мінську-2». Ми тоді демонстрували світу чесність, що це не ми порушуємо перемир’я. І коли замовкла наша артилерія, місто пало.
Глибоко переконаний у тому, що існують секретні, приховані угоди. Про їхній зміст можна лише здогадуватися. Те, що невдоволена армія може, так би мовити, розгорнути гармати в інший бік — вважаю, що нічого подібного не трапиться. Наявний стан речей не можна назвати капітуляцією, але рівень ініціативності дуже низький. Ті, хто вижив у м’ясорубці на початку війни, у мирному житті не стали пасіонаріями, здатними зламати систему і примусити чиновників працювати чесно.
«МИ НЕ МАЄМО ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ЕЛІТИ»
Олексій МАТЛАК, захисник ДАП:
— За цей рік військовим підняли зарплату, хоча мали б зробити це раніше. Мінські домовленості — це політика. А війна є продовженням політики. Виключно мілітарним шляхом неможливо перемогти РФ і терористів, яких країна-агресор контролює. До Мінських угод я ставлюсь негативно, але інших шляхів вирішення ситуації не бачу. Питання в тому, до чого ці угоди призведуть. Також я вкрай негативно ставлюся до того, що коли гинуть хлопці, політики ділять портфелі. Проблема в тому, що ми не маємо відповідальної еліти. Очолюють країну, зазвичай, вихідці з минулих еліт.
