Моя одногрупниця Віта Кулініч мешкає в китайському місті Ханчжоу разом зі своєю родиною вже багато років. Уперше вона поїхала до Китаю, як викладачка англійської мови, ще 2012 року. А нині вже працює перекладачем у одній із освітніх компаній. Від її дому до епіцентру сумнозвісного коронавірусу — міста Ухань — 732 км, тому особливого занепокоєння в родині на початку епідемії не виникало. Певні перестороги з’явилися тоді, коли від вірусу почали помирати люди. Але паніки особливої не було, адже всі служби працювали злагоджено, і це, як каже Віта, заспокоювало.
Щодня з усіх можливих джерел населення інформували про заходи безпеки, профілактичні методи, причому всі оголошення дублювалися англійською мовою, що зручно для іноземців. Потім райони розмежували, встановили пропускні пункти, людям рекомендували запастися продуктами і сидіти вдома. Так вінничани пересиділи в квартирі місяць, зрідка виходячи на вулицю за покупками. Їм, як і всім українцям у Китаї, пропонували повернутися додому, але на той момент паспорти родини застрягли в міграційній службі. «І добре, що так сталося», — вже зараз каже Віта, з огляду на «теплий прийом» українців у Нових Санжарах. Попри поширення смертельного для життя вірусу, вона безпечніше почувається в Китаї, бо впевнена, що там їй та дітям вчасно нададуть необхідну допомогу. Про те, як китайцям вдається контролювати поширення епідемії, які заходи безпеки вони застосовують, і чому для запобігання паніки використовують спеціальні мобільні застосунки, — найцікавіші моменти з нашої Facebook-переписки.
«МИ ЗАЛИШАЛИСЯ, НІБИ В РЕЗЕРВАЦІЇ, І ГРАДУС НАПРУГИ ПІДІЙМАВСЯ»
— 18 січня в мене був останній робочий день напередодні новорічних свят. На той момент тільки почали поширюватися чутки про якийсь нечуваний коронавірус. Знайомий скинув мені скриншот із цяточкою на мапі, ніби в Китаї виявили новий тип вірусу, але на той момент я не звернула уваги на цю інформацію. Та коли в 20-х числах по всій країні запровадили масковий режим і заклади почали зачинятися на карантин, градус настороженості почав зростати. Не скажу, що то була паніка, більше занепокоєння, бо багато людей напередодні китайського Нового року взяли путівки за кордон, на відпочинок. Були й такі, які з запровадженням карантинних заходів не могли повернутися в країну. Наприклад, моя подруга з Черкас змушена була з Таїланду летіти в Україну, витративши свої кошти на додаткові квитки, а вартість квитків до Китаю їй повернули частково і тільки після «телефонних боїв». Очевидно, це через те, що потік туристів, які поверталися, був настільки великим, що авіакомпанії не встигали реагувати. Чимало зрештою «попали» на гроші, але були й такі, які «вигризли» свої кровні. Ми ж залишалися ніби в резервації, де градус напруги постійно підіймався.
— А коли почали запроваджувати карантин?
— Саме на китайський Новий рік. Це досить гучне свято. Ресторани і магазини мають гарний виторг, бо всі святкують. Але жоден із них не мав права відчинитися, попри фінансові вигоди. Інакше в них забирали ліценцію на вид діяльності. Карантин — значить карантин! Для мешканців були розроблені правила, яких треба було дотримуватися: не виходити з дому без потреби (можна було вибігти ненадовго за продуктами, магазини працювали кілька годин на день), одягати маски, часто мити руки, робити вологе прибирання в квартирі, обробляти м’ясо чи овочі до споживання.
«ЦЕ БУЛА СВОЄРІДНА БЛОКАДА МІСТ»
— Ці рекомендації якось оголошувалися? Звідки ви отримували інформацію?
— Новини й оголошення постійно крутилися по всіх джерелах інформації. У китайців є така звичка, не зовсім гарна: вони скрізь плюють, харкаються, кашляють і пчихають на всіх. Їм рекомендували носити серветки або кашляти в зігнутий лікоть. Навіть спеціальні інструктажі були, як кашляти чи мити ретельно руки. І все крутилося в режимі нон-стоп. Якщо чергові помічали людей (наприклад, у метро), які не виконували цих правил, то їм робили зауваження і змушували одягати маски.
Другим кроком було розмежування районів усередині міст, між ними виставляли кордони, щоб люди не могли мігрувати з одного місця до іншого. Тобто це була своєрідна блокада міст. Були визначені й ізольовані осередки поширення вірусів, тих мешканців тримали на жорсткому контролі. Крім цього, відстежували маршрути, за якими вони рухалися в останні дні і перевіряли на підвищення температури людей, з ким вони могли контактувати.
На вулицях практично не було людей, як і транспорту. Всі сиділи вдома. Інформація про поширення вірусу, виявлених хворих у тому чи тому місті доносилася через спеціальний застосунок. Це така собі мапа з маячками, яка дає можливість з’ясувати, чи є в містах поблизу інфіковані люди. Це трохи заспокоювало. Крім того, всі входи в двори були заблоковані, зайти і вийти можна було лише через пропускний пункт, де тобі міряють температуру і перевіряють, чи дійсно ти живеш у цьому комплексі, тобто сторонніх не пускали. Вийти з будинку за покупками можна було один раз на два дні. В нас цю місію здійснював тато. Але багато китайців користувалися онлайн-замовленнями. Але знову ж кур’єра не впускали на територію, всі замовлення він залишав на пропускному пункті.
«ПЕРЕСУВАТИСЯ МІСТОМ МОЖУТЬ ЛИШЕ ТІ, ХТО МАЄ «ЗЕЛЕНИЙ КОД»
— Організація карантинних заходів дійсно на високому рівні. Але цього замало, щоб стримати паніку. В нас, наприклад, першими вибухають соціальні мережі. Невже не було фейкових новин?
— У Китаї є цензура й у цьому випадку вона спрацювала в плюс, а не в мінус. Влада дозувала інформацію і постійно, щогодини в перші дні, інформувала про поширення епідемії. Це давало усвідомлення того, що вона намагається контролювати ситуацію. На всі фейкові (чи, може, й правдиві) вкиди в чати моментально реагували, причому навіть у бесідах серед іноземців. Очевидно, на цю роботу були найняті спеціалісти. Наприклад, у нашому англомовному чаті якось з’явилося відео, де медсестра з Уханя розповідала про рекордну кількість померлих від вірусу. Потім воно зникло, але перевірити інформацію — правда, це чи ні — ніхто не може, бо влада ретельно відфільтровує інформацію, щоб контролювати ситуацію. До речі, за поширення недостовірної інформації існує адміністративна відповідальність і штрафні санкції. Тобто безпека і в діях, і в заходах, і в інформації. І бачиш цей контроль і почуваєшся впевненіше.
А кілька днів тому з’явився ще один додаток, так званий Health Code. Він розміщений у відомому серед мешканців Піднесеної додатку Alipay. Ідея його виникнення полягає в тому, що людей класифікують на безпечних, тобто здорових (у них немає симптомів коронавірусу, з хворими не контактували протягом останніх 14 днів, за межі міста не виїжджали). Вони отримують «зелений код». Відносно безпечні ті, які повернулися з відпустки з іншого міста/країни, мають нежить, потребують самокарантину на сім днів чи консультації лікаря. Вони отримують «жовтий код». І потенційно небезпечних — це ті, хто мали контакти з людьми, в яких виявлено вірус, є симптоми вірусу, повернулися з епіцентру (з м.Ухань), потребують карантину 14 днів. У них «червоний код». Пересуватися містом, яке повільно оговтується після тривалого карантину, можуть тільки ті, хто має «зелений код». Варто додати, що додаток Alipay надзвичайно популярний серед населення, бо це як гаманець і паспорт (до речі, для реєстрації додатку саме їх ви і вказуєте, ще й кредитну карту підв’язуєте), з ним ви купуєте квитки, розраховуєтесь за покупки тощо. Тобто він досить популярний.
«НА ПОДОЛАННЯ ЕПІДЕМІЇ ТА ЇЇ НАСЛІДКІВ ДЕРЖАВА ВИТРАЧАЄ КОЛОСАЛЬНІ КОШТИ»
— Такі сервіси — також ініціатива держава?
— Усе, що є в інтернеті, за погодженням держави, тому однозначно не без її участі. Чесно сказати, китайці досить люблять гроші і знають їм ціну, але на подолання епідемії та її наслідків держава витрачає колосальні кошти. За даними видання ресурсу «Женьмінь-Жібао», станом на 19 лютого лише фінансові установи банківської сфери КНР виділили кредитну підтримку в понад 746 млрд юаней, авіалінії — надали 20 млн безоплатних квитків, залізниця — 115 млн квитків, адже всі люди на момент введення карантину мали бути на місці свого безпосереднього проживання. Для контролю.
— Тобто працівникам на період карантину не лише зберегли заробітні плати, а й надають матеріальну підтримку?
— За розпорядженням ЦК КНР офісні співпрацівники, які на період карантину сидять вдома, мають отримувати від 50 до 75% від своїх окладів, — це пряме зобов’язання. Персонал, який задіяний у профілактиці та боротьбі з епідемією, має підвищену в два рази зарплату. Їм навіть виділяють субсидії на оренду житла, якщо вони його винаймають, або держава зобов’язує орендодавця відмовитися на період карантину від прибутку на оренду. Також матеріальну допомогу виділяють родинам померлих і будівельникам, які направду важко працюють. Читала, що їм роботодавці навіть квитки купують на транспорт, щоб вони дісталися до місця роботи. Це демонструє, що держава цінує своїх громадян і готова їх захищати будь-якою ціною... Зараз місто, країна потроху оговтується. Кількість інфікованих зменшується, як і кількість смертей. Я вже виходила в місто, людей практично немає. Ті, що пересуваються — в масках. Щоправда, бачила двох, які зняли їх, поки курили.
«УКРАЇНА ЧАСТО ДИСКРЕДИТУЄ СЕБЕ ПЕРЕД ГРОМАДЯНАМИ ВЛАСНОЇ ДЕРЖАВИ ТА ІНШИХ КРАЇН»
— Чи не виникало бажання після пережитого повернутися в Україну?
— Посольство пропонувало. Ми подали свої анкетні дані: як ми, де ми і чи все в нас о’кей. А чому не виїхали? Не мали паспортів. Віддали їх на отримання візи і вони там застрягли, бо міграційна служба також не працювала. Але бажання кудись їхати, зокрема в Україну, в нас немає, бо ми побачили, як прийняли українців, яких евакуювали з Уханя, і бажання їхати найближчим часом додому відпало само собою. Не хочу, щоб мої діти відчували дискримінацію чи банальний дискомфорт... Навіть якщо все це було замовлено і сплановано, світ побачив інший меседж. Україна часто дискредитує себе перед громадянами власної держави та інших країн через те, що вплутується в маніпулятивні ігри. Люди, через брак відфільтрованої правдивої інформації та накручений страх, поводяться, як дикуни. Варто зберігати здоровий глузд перш за все.
Висновок, який ми зробили з цієї всієї епопеї, — немає нічого на світі дорожчого за життя. І якщо сучасний світ продукує нові загрози, то долати їх треба усім разом. Люди мають бути добрішими одне до одного. Підтримувати і стояти один за одного, щоб протистояти загрозам, бути сильними перед викликами. Китайців дисциплінує держава. А українцям варто брати приклад із держав, які долають проблему вірусу — в прямому і переносному значенні цього слова.
