Майже половина музеїв України сьогодні фізично недоступна маломобільним відвідувачам, які пересуваються на колісних візках. Про це свідчать попередні дані моніторингу стану інклюзивності музейної сфери, що проводиться зараз у межах проєкту «Inclusive Travels in Ukraine: доступність музеїв України» за підтримки Українського культурного фонду.
Згідно з результатами дослідження, лише 18% музейних будівель мають вхід у один рівень із землею, який є найзручнішим для візочників. До решти треба підніматися сходами. І лише 40% із цих сходів обладнано пандусами. Отже, маломобільні українці навіть теоретично не мають доступу приблизно до половини музейних експозицій, що представляють національну історико-культурну спадщину.
Теоретично, оскільки зайти в музей — це лише частина проблеми. Вільно пересуватися візками в музейних приміщеннях повсюдно заважають захаращені коридори, вузькі двері, високі пороги, відсутність ліфтів чи підйомників між поверхами. Самі експозиції переважно не пристосовані для огляду з візків. І лише 11,5% музеїв декларують наявність у себе інклюзивної вбиральні.
Відвідувачі з іншими видами інвалідності, наприклад з порушеннями зору чи слуху, так само рідко мають можливість повноцінно отримати музейні послуги — відчути хоч деякі експонати на дотик чи отримати екскурсію мовою жестів. Із бар’єрами і складнощами в музеях також стикаються люди з тимчасовими травмами, люди старшого віку, батьки з немовлятами тощо.
Зрештою, ми й не сподівалися на кращі результати, коли розпочинали проєкт Inclusive Travels in Ukraine. Адже більшість сучасних українських музеїв створювалася за радянських часів, коли будівельні норми та правила планування приміщень були далекими від принципів універсального дизайну. І якщо осучаснення застарілих музейних експозицій частково відбувається майже скрізь, то рівень інклюзивності музейних закладів залишається здебільшого дуже низьким.
Все-таки головною метою проєкту є фіксація нинішнього стану доступності музейної галузі, а також створення каталогу музеїв України з описом наявних умов і зручностей для прийому різних категорій відвідувачів. Щоб кожен міг собі обрати той музей, де його можуть повноцінно прийняти. Для цього ми вже провели масштабне анкетування музеїв за допомогою спеціально розробленої фахівцями методики. На сьогодні в ньому взяли участь понад 250 музеїв майже з усіх регіонів України. Це лише 10% від загальної кількості музеїв України, але ж це найвідвідуваніші музеї — ті, що становлять найбільший інтерес як для туристів, так і для місцевих мешканців.
Серед лідерів за кількістю заповнених анкет: Чернігівська, Хмельницька, Дніпропетровська, Сумська, Львівська, Запорізька області та місто Київ. Єдина область, жоден із музеїв якої поки що не долучився до проєкту, — Закарпатська. Та на часі вже другий етап моніторингу найвідвідуваніших музеїв силами волонтерів, який має закрити основні прогалини.
Крім збору актуальної інформації для каталогу, наше анкетування має також звернути увагу музейної спільноти на те, наскільки широкою є проблема доступності та як багато різних бар’єрів мають наші громадські простори. Усунення багатьох із них, безумовно, потребує якихось технічних рішень, іноді складних і вартісних, але деякі проблеми можна розв’язати простими засобами та майже безоплатно!
Наприклад, дивно, що елементарна навігація по залах усередині приміщень присутня менш, ніж у половині музеїв. Адже вказівники по маршруту екскурсії та до вбиральні — це дуже проста річ, реалізація якої майже не потребує витрат, бо може бути тимчасово реалізована навіть підручними засобами. Також дивно, що менш ніж третина музеїв мають хоча б частково інклюзивні експозиції, які передбачають різні формати подачі інформації, що впливають на різні органи чуття, а отже, доступні відвідувачам із порушенням зору чи слуху.
Та найбільше дивує низький рівень інформаційної доступності. Більшість музеїв не мають своїх вебсайтів та навіть безоплатних сторінок у соцмережах. А якщо і мають, інформація на них часто буває неповною, неактуальною або її просто важко знайти. З 2500 музеїв, інформація про які міститься в офіційних урядових реєстрах, нам вдалося знайти електронну пошту лише половини. Та навіть телефоном далеко не з усіма з них наша комунікаційна команда змогла встановити зворотний зв’язок. То на що сподіватися звичайному туристові, який планує свою подорож, але не може дізнатися режим роботи, вартість квитків та екскурсій?
Усе це переконує, що музейна галузь потребує встановлення «мінімального стандарту доступності», розробки спеціальних норм та настанов для забезпечення безбар’єрності, проведення відповідних тренінгів для музейних працівників. Але і самим музейникам не обов’язково чекати на «Велику реставрацію», щоб запровадити принаймні окремі елементи інклюзивності в своїх закладах. Анкета проєкту Inclusive Travels in Ukraine підкаже їм для цього безліч ідей.
